Літературна студія 87

Груди Північного птаха засмічуються запахом солоного молока

а в цей час твої руки наповнені червоними пензлями. -

Ти малюєш свою версію Харківського позашляховика разом

із кишеньковим Парижем,

п’ючи щоночі солодкі вина вимальовуєш задеркуваті вулички

із тісними парфумерними крамничками та імігрантським крамом

рівними шпичаками та заледве освітленими ліхтарями.

Твоя картинка власної репродуктивної чуми з одинадцятьма

згубними коханцями- наполеонівськими повстанцями,

котрі щороку обміннюються чи то привітальними листівками

чи то президентськими місцями у Версалі.

Запах солоного скислого молока.

Зима гниє в тобі

гірляндами та новорічними книжками,

водночас нічний птах шукає їжу

під пахвами французьких куртизанок.

німий

не мий

не мій

їм N

їм N

їм іN

ен ен

ін

ем ем

їм

не ні не

мий йим

N iN N

мій

не інь

мийміймий

18 ГРУДНЯ 17:00

Фестиваль-ресторація «Диван» (Бессарабська пл., 2)

Читають: Іванна Голуб’юк, Юлія Скорода, Даринка Квітка
Музичний супровід: Марго Кулічова + Презентація фотопроекту «Троє»

Автори:

Іванна Голуб’юк (Шумськ – Київ)

Поезія – легкість і простір.
Її почули – Київ (Молоде вино-2008), Рівне (Фестиваль Сучасної Української Поезії – 2010), Острог, Шумськ…
Інше – дипломантка міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (2008), лауреатка всеукраїнського літературного конкурсу «Витоки» (2008). Видано збірку поезії (2005). Друкувалась у журналі «Дніпро», альманасі «Чума» (Івано-Франківськ), «Витоки» (Острог).

Юлія Скорода (Долина – Київ)

Поезія – глибокий ліризм аж до трагізму, гострий сарказм.
Її почули – Львів (Форум видавців 2010), Київ («Медвін-2010»), Кривий Ріг («Спокуса говорити»), Острог, Дніпропетровськ, Івано-Франківськ…
Інше – учасниця Першої літньої літературної школи, Семінару творчої молоді видавництва «Смолоскип» (2010). Заохочувальна премія у конкурсі «Витоки», номінація «Поезія». Готує до друку збірку поезій «СтереоТипи».

Даринка Квітка (Кривий Ріг – Київ)

Поезія – кострубата, експресивна, говорить димною мовою.
Її почули – десятки випадково не випадкових вух і фм-хвиль.
Інше – має декілька культів, декілька улюблених горнят і багато проявлених плівок.

Вхід вільний

цукатами розквіт-мігрені щотижневії

чубаті лигають у шеститомний вир

лопатка жалібно на шиї виє під рокитами

і сою на батуті зваблює інжир

нехай той ньютон трусить гривою

біжить зашмарканий лампас

а чули ви що небесами сірими

гарцює хтивий ананас

отож розтнемо місяць смажений

мигдальні спалахи рабинь

драже шкварчить скрізь очі вражії

тремтить як навіжений мийдодир…

немов остання мить вже зважена

та сяє  переповнений пухир

головне – дожити до осені (с) андрій любка

дожили,і навіть тримались – що далі?
голуби ходять і ходять навколо собору,
втомлено курять у ліжках фарбовані кралі,
і здається надовго забуто про сором

давай наостанок погріємось, пальці пестять чужі коліна,
готуйся, попереду буде холодна й нудна облога.
когось вже затисло у пастку між білими стінами,
всі інші також не захочуть триматися довго,

і віриться навіть, що грудень – далеко не казка, а зашморг,
та мала б лишитись шпаринка, забутий всіма вихід,
шоб вирватись, десь осісти. і бути домашнім.
і будуть іти вечори – ланцюжком. і буде на диво тихо.

але треба мати достатньо сили витерти всі непотрібні риски,
довірся першому-ліпшому. більше нічого не треба.
літак з підбитим крилом пролетить зовсім низько над містом,
і хтось над Тобою розправить пожовані клаптики неба.

віскі

кретини

барселона

з глибин блакитного екрану

черва телевізійних мантр

і таргани таксівки  жовто-чорні

шарýдять у завулках довгі вуса фар

блищать футбольні пики хуліганів

дзюрчить вода освячена обісцяних кутів

повій звисають грона понад теплим тротуаром

і сутенери труться коло них немов коти

кишені розтинають ресторанні драми

із тетрапаків  цмулять долю п’яних тіні

тренують силу сну пожежники диванні

й неоновий у небі дзиґар місяця невпинний

кретини

віскі

барселона

лоукостовий триденний рай паельї та шафрану

наперсточників сіре павутиння на бульварах

шиплять як змії продавці з гашишостану

маленькі боги вуличок вузьких примари

ганделики-ілюзіони та бари алкогольні храми

роззявили палаючі червоні пащі-ями

танцюють кельнери стаканів ритуальний джаз

і туристична комашня обліплює шинквас

у пиві тоне

й губиться в абсентному тумані

грабіжники на падаль цю повзуть як краби

досвідчені із фахом людоїди-клептомани

і з здобиччю ховаються у норах жваво

сміхом

жовтим

ліхтарі

нахабно заливаються

химери ночі у кублах своїх прокидаються

й ледь чути як з розйобаних радіопіхв

меланхолійне

радіоактивно лине…

барселона

віскі

кретини

about my friends
лікуватися від депресії, втікаючи до Парижа,
або гріти глінтвейн у передсвятковому Дубліні -
це не про тебе. скажеш комусь – і смішно і грішно -
неначе цвяхами прибита до міста, яке видається безбожно нудним.

сніг зненацька намерз на низеньких сходах,
тиша заплуталась поміж гілок високого дерева,
твої galuises, які випадково забула на столику.
з таких дрібничок і починались його істерики.

(він варив свою каву, виходив до супермаркета,
оминав озера важкої води березневої,
коти відшкрябали стіни будинків пухнастими лапками,
час тягнувся йому від кінцевої до кінцевої.

за жодних обставин не набирати цей номер.
навіть якщо під горлом кричить нудота.
розповідати дурниці спільним знайомим.
заливатись горілкою і захлинатись блювотою.

всі, під ким ти фальшиво кінчала,
вся брехня, яка на вустах виступає піною,
всі аборти, усе про що ти мовчала -
це нас робило насправді рідними)

тяжкий березневий вітер у грудні:
дихати глибше.
в автівці швидко пітніє скло.
теплі і гострі ножі у грудях.
довгі застуди.
вона пішла,
гірше не буде.
уже було.