Літературна студія 87

Синіла стигла паморозь осіння,

важка і світла, падала в пісок,

розкрилено сягнула до кісток —

тобі ще хочеться отого воскесіння?

Вогка і тиха народилась ніч,

солодка мряка освіжала подих,

і осінь танціювала пліч-о-пліч

зі скрипалем в підземних переходах.

Я каялась, молилась і клялась,

в повітрі жарко; я сплітала руки;

страждала, зболена, а вранці вознеслась -

у ефемерні згустки відблисків і звуків.

У перетриманому сонці та вині

той листопад лічив останні дні

і тільки вогнище жевріло серед ночі

випроводжало осінь світ-за-очі

Деколи знаходиш на собі синці

Й не знаєш, курва, від чого.

Фізика б’є по тобі, старий,

Не забудь із себе вибити мотлох!

Дівчата ті, що швендяють попри вокзали

У зимному тягучому листопаді –

Мають дуже клейкі довгі погляди,

Чи краще: запрошення на три кави?!

І думаєш, що ти вже настільки дорослий,

Що можеш завести кота чи жінку.

Пожежники вже вдосвіта гасять горілку,

А в тебе закінчились гроші.

Тай серце на грудях як камінь,

А потопаючі хапаються леза.

Перша любов гарує в Італії,

Остання любов виготовляє протези.

Подаруйте мені паперові
пташки на білій ганчірці
я не можу спати поруч голих стін і ти
теж боїшся дивитись на них
ретро-жовтих як сонце взимку.

Принесіть мені паперових
пташок на білій ганчірці
Я їх випущу у вікно де ти
як і раніше боїшся дивитись на місто
таке ретро- жовте як глина

Віддайте мені паперові пташки
на білій ганчірці
Я вб”ю їх, щоб не тріпотіли крилами, бо ти
вже давно продав свої крила
такі ретро-жовті, як біле вино…

Я підпалю вашу білу ганчірку
о, паперові птахи..
Вона почорніє як зола і ви
зіллєтесь зі мною в одному поросі..
ретро-жовтому..як спогади

ПАПЕРОВІ ПТАХИ!
Чому ви такі жорстокі
коли вас гладять по білій ганчірці..?
Я й невпевнена досі,що вона така біла відверта і щира…
а ви птахи- а не люди які не дали мені шансів на
ретро-жовтий присмак твоїх долонь….

Очі сльозяться немов з переляку,

Вереск і розпач закрались в душі моїй –

Бродять по місту бездомні собаки.

Ти відпусти мене альбо здуши мене.

Там, де засклили мене падолисти,

Зíрву чекання в набряклі сніги,

Я ж не зумію інакше й пройдисвіт

Мій все сприймає у гострі штики.

Терни і жили, де вию я вовком,

Кинуть мені від хлібини окраєць,

Тільки ніхто не дізнається толком,

Що у полях скреготять вовчі зграї.

Відчай уп’явся, я долю клену,

Кпини сивіють і вже застарілі –

Хто розірве цю тонку тятиву?

Хто моє серце прострілить?

Очі сльозяться в розтрощену лють

Звуком падіння скривавлених тіл –

Чути гарчання, за що в нас плюють,

Знов на собак розпочавши відстріл.

15.11.11

Давно не брав гітару в руки…
Десь у деці задрімали звуки…
Двно не чув про тебе..
А мені це не так вже й треба…
Знижується температура…
Розлука -найкраща мікстура…
Осінь розчиняється, зима проявляється
Замерзають всі слова, натягується тетива
як струна
У свідомість пробивається мелодія нова
Раптова аритмія
вбиває останню каплю сумління
Згадуються солодкі дотики поцілунків
Записані словами романтиків
Закреслені руками скептиків…

я ищу отпечатки твои
на своей коже –
жаские скользкие приступы
я не вода
и не облако
я не стерла следы пожара
открывая двери рая
расскажи о дьяволе
что видит в себе бога
кого ты видишь
смотря мне вслед?
вначале была истина в коже
я кожа камней
плачу не попадая в такт
я не сначала
ведь только бог родился
в девственной матери
я не вода
и не свыше
вчера отдалась другому
дьяволу
за яблоки и рисунки
кисточкой на спине
но
перед уходом
позволь коснутся
кожи твоей
во имя кошек камней
и утраченной мудрости рая.

10 листопада на 5 парі о 14:20 відбудуться відкриті читання літературної студії 87 на російській кафедрі філфаку ТНПУ ім. Гнатюка в ауд. 76(можливо 78).

в програмі:

- стиль 87.

- репрезентація авторських текстів у музичному супроводі.

- представлення діяльності 87.

Запрошуємо усіх бажаючих, і “М”і”Ж”і”К”і”Б”і”Х”!

дякуючи Наталі Голодюк маємо таку інфу:

Видавництво «Смолоскип» має честь запросити Вас до участі в новому проекті. Це відеоантологія молодої української поезії за останні 20 років.

Ми плануємо зняти на відео, як читають свої тексти цікаві поети, що дебютували вже після 1991 року, розмістити це відео на окремому сайті й, таким чином, запропонувати якнайширшу панораму української поезії, а також створити корпус архівних відеоматеріалів, які можуть знадобитись у майбутньому дослідникам та просто охочим, зацікавленим поетичною творчістю.

Чи згодні Ви взяти участь у цьому проекті? Якщо так будь ласка, якнайскоріше заповніть анкету і надішліть нам на адресу: olehkots@ukr.net

АНКЕТА ВІДЕОАНТОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ЗА ОСТАННІ 20 РОКІВ

Ім’я і прізвище

Рік народження

Місце народження

Освіта, спеціальність Науковий ступінь (магістр і под.)

Назви і роки збірок

Рік виходу друком першої збірки або першої участі в антології

Членство у творчих об’єднаннях

Участь у поетичних фестивалях

Нагороди

Місце проживання

Електронна пошта

Facebook

Skype

Інші соціальні мережі

Адреса для листування

Будь ласка, також додайте свою фотографію!

Коли наш представник приїде робити зйомки у Вашому регіоні, він з Вами зв’яжеться.

Участь у проекті безкоштовна. Права на відзнятий матеріал застерігає за собою «Смолоскип».

З подякою за відповідь,

Щиро,

«Смолокип».

19 листопада (субота) о 17:00 фестиваль-ресторація «Диван»

Видавництво «Крок» ( http://krokbooks.com/ ) презентує поетичну збірку «ЛЮДИ» – другу книгу молодої авторки Мар’яни Максим’як, яка вийшла друком у видавництві у 2011 році. До неї увійшли вибрані поезії авторки, написані протягом восьми років.

Автор передмови до збірки поет та перекладач Остап Сливинський говорить про вірші Мар’яни наступне: «Рядки Мар’яни Максим’як – найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення».

Чому «ЛЮДИ»? Бо люди вміють кохати, відчувати, плакати, бояться втрачати, бувають щасливі, сумні, потрапляють на сторінки газет, старіють, міряють час відстанями доріг, викуреними цигарками, мріють про вічність. Авторка у своїх віршах часто акцентує на людині, її проблемах, переживаннях, стосунках. Каже, що це поезія для людей і про людей.

Дмитро Стретович, координатор літклубу «Маруся» про книгу «ЛЮДИ»:

«Справді добра жіноча поезія, яку хочеться перечитувати, а окремі рядки – заучувати. Мар’яна вміє глибоко дивись на звичайні речі, показувати банальні деталі в незвичних ракурсах. Сьогодні така поезія має особливе значення: вона нагадує людям, що радість життя в дрібницях».

Довідка про авторку:

Мар’яна Максим’як народилась на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет та Львівський національний університет імені Івана Франка. Пише поезію, прозу. Авторка дебютної збірки «Solo душі» («Каменяр», Львів 2004) та збірки вибраних поезій «ЛЮДИ» («Крок», Тернопіль 2011).

Учасниця численних Всеукраїнських та Міжнародних літературних фестивалів та проектів, зокрема літературних тандемів з Тарасом Прохаськом, Мар’яною Савкою, новозеландською поеткою Селіною Тусіталою Марш.

У 2010 році отримала заохочувальну премію літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” за поетичну збірку “Цифри, що танцюють”. Активна у галузі відеопоезії, її відео вірші у 2011 увійшли до шорт-лісту двох Всеукраїнських відеопоетичних премій («БУК» та «CYCLOP»). Вірші перекладено англійською мовою та на іврит.

Живе та працює у Львові.

Офіційний сайт авторки: http://marimaksymiak.wordpress.com/

Організатори: видавництво «Крок», літературний клуб «Маруся»
Інформаційна підтримка: «Буквоїд», «Арт-Вертеп», «ЛітАкцент», «Платформа»

Руки прагнуть не болота,

А розум туди лізе.

Все глибше і глибше,

Наче в трясовину

затягує,

Лиш доторкнувшись

до поверхні.

Плачеш,

Немов молодий ще собака.

Закутаний у ланцюги,

таврований ошийником,

сидиш.

Відмиваєш

долоні

від незручностей,

А розум лізе і лізе,

Так вимагає “ЖИТТЯ”.?