Літературна студія 87

Прошу приготувати по 50 грн за екскурсію до Лановець. Приносіть гроші на 4-у пару в середу в 52 аудиторію. Можна теж прийти на “87+1″ і там дати. Загалом сума за дорогу становить 650 грн, що нам залишиться, те буде або на пікнік, або повернеться назад. Місць в автобусі 18, тому прошу зголошуватися вчасно. Грошей, кому бракуватиме в зв’язку з відсутністю стипендії, можна позичити чи перепозичити; маю на увазі те, що варто постаратися та поїхати з нами. Дякую Вам та до зустрічі!

Обговорення також тут.

+ обговорення теж тут

Небесна тиша розливається в крові,

Утома ложить руку на повіки,

Я ніби на смарагдовій траві

Заснув навіки.

Розтанули думки на дні Тартару,

Розхристана уява знов мандрує,

Мій сон мені за найстрашнішу кару-

Мене ніхто не чує.

Нові світи, безмежна думок сила

У сні сплива, неначе наяву,

Мій сон мені дарує волі крила –

Я в нім живу.

Миршавий відтінок на чистім тлі,

Погасли тіні в деннім світлі,

Нарциси жовті в вазі на столі

Давно розквітли.

Розтанув дим від скурених сигар,

Розтанула фантастика, упала в дійсність

І цвіт нарциса ляже на вівтар -

Зів’яв на вірність.

Невинний дотик і передзвін струн

Збудив дрімоту і розвіяв тишу,

Ману розвіяв від чарівних рун -

Реальність ницу.

Розквітлі сонця дивляться в вікно,

Уловлюючи радісні пусті обличчя,

Можливо їх поставити в вино?

Ні, це протиріччя.

Весняний ранок шумом протирає

Закрите око в заспаних небес.

Земля травою вітер обнімає…

Буремний сторож у химерних плес.

Тернопіль дихає легенями із сонця,

Що проростають лісом на землі…

Весна впадає у безмежну постіль,

Тримає сонце на яснім чолі.

Асфальт цілує сірістю буденного.

Десь поруч світло в місті білих веж,

Лоскоче руки, виточені венами

Поріддя руху, попелу й пожеж.

Весняний ранок заціловує до сміху

Обличчя вставлені у рамки ночі.

Портрети виведені теплим віхтем

Заповнюють триденноцілий простір.

Такими несправжніми ми були ще вчора:

Новонароджені клони  суспільної матриці,

Дні схематично підпорядковані меті

Філософські висновки для когось зовсім нематематичного.

Прорахувати наступний подих важче з кожним кроком

Інструменти ріжуть механічно,

Машинно друкуючи непотрібні протоколи.

Відштовхнутись неможливо…. Прив’язані.

Такими природними ми будемо завтра.

Кожен у своїй золотій соті.

Викрутки і маршрутки як звичайне

У створенні щастя.

Стервозно вишукані усмішки

Холодно обніматимуть нових перевертнів

У світі недолугому життям

Верніться… маренням про волю.

В Тернополі дощить, в Тернополі весняно.

Загублені стежки знаходяться очам…

Брунькуємо думки, хіба їм не зарано

Стирати свою сталь, даватися рукам?

Молитвами суворими вже від мовчало небо

А зараз хоче оплесків від спілого дощу.

Гримить, руйнує, косить звичні греблі

І пахне зеленню помитого хвощу.

В Тернополі з несправжньо сірим фоном

Ми проростаємо на грунті із брехні.

Рукогіляками здираєм небо з трону,

Щоб знову впасти гниллю до землі.

На мозолях читаємо подяки

Натомлені за дощ, з усмішкою в вікно.

Так солодко «не тим» себе картати,

Добром за зло… добром за зло… добро

ніч закривала очі на наші слова
цнотлива зима
безсоромне щастя
і долоні повні твоїх поцілунків
усмішки
що ти їх так часто носив у кишені
свято і та
яку любив кожного дня
виймає з серця гільзи
носить пірсинг на мріях
і вічність
у хворобливому погляді…
відчувай
обіцяй бути щасливим.

В.К