Побачення з осінню
2:33, 27 березня 2012 року - Маргарет ГрінПобачення з осінню
осіння казка-спогад
Вона так часто приходила до мене в дитинстві, коли я прокидалася теплим вересневим ранком і бачила, як на клумбі у сусідньому будинку зацвіли квіти вересу. А під порогом мого будинку лежав її подарунок – перший пожовтілий листочок. Вона так любила дарувати мені подібні презенти, а я весело сміялась, коли бачила їх. Тоді я ще не знала, що є дорогі і звичайні подарунки. Я могла просто радіти…
Я розмовляла з нею, коли йшла стежкою до школи. Тією найпершою стежкою, що повела мене у світ…Вона була художницею, принаймні так вважала, тому і зафарбовувала жовтогарячими тонами дерева у парку: березу, граба, осику, шипшину…Вона завжди здавалася мені вередливою, маленькою дівчинкою такою, як і я . Та не зараз, а тоді,в дитинстві. Бувало, вона весь день ходила похмура. Тоді сонце десь ховалося , а все місто одягало молочно-білу шубу із туману. Та, здебільшого, вона була грайливою дівчинкою у жовтому мереживному плащі, вона була такою прекрасною…
О, як часто ми зустрічалися на лавочці в парку. Під тим самим старезним, гіллястим дубом, що його зрізали минулого літа. Ми просто сиділи, забувши про час…Тоді так ласкаво співали пташки, а в небі з нами прощався журавлиний ключ. Ненадовго, всього на всього до весни.
Ми щороку зустрічалися,та пройшов час . Я зрозуміла, начитавшись мудрих книжок , що осінь – це лише пора року, а не маленька грайлива дівчинка у мереживному, жовтогарячому плащі. Я перестала розуміти її дивну мову, не звертала увагу на перший жовтий листочок біля порогу свого дому, поки він кудись не зник…Я перестала зустрічатися з нею у парку, на нашій лавочці, під тим самим дубом, що його зрізали. Я стала часозалежною, дорослою людиною, а ті, що залежать від часу, не можуть розмовляти з осінню…


