За бажанням можна послухати програму “Літературні посиденьки” з Зоряною Биндас, Михайлом Годою та Наталією Голодюк у суботу та неділю об 11.00 на Ух-радіо, хвиля 101.1 ФМ. Там недовго – може хвилин 5-10.
Вітаються інші бажаючі, за словами Зоряни, кому потрібно буде – звертайтеся, маємо її контактний мейл чи телефон.
Пєар:)
Кохання
Кохання то найбільша цінність
і може розділити бідність
тобі залишеться по вік
воно завжди найкращий бік
кохання то солодкий трунок
від Бога найцінніший подарунок.
Ти бережи його завжди
нічого в відповідь не жди.
Живи для того щоб кохати
і у кінці життя віддати
за тещо мав його…
КОХАННЯ!
Найдосконаліше бажання…
і вічне почуття…
Десять хвилин…
дай мені десять хвилин і я чекатиму тебе біля дому
з пакетом свіжонарватих вишень щоправда кислих
але це нічого я підсолоджу їх своїми поцілунками
дай мені десять хвилин і я знову закохаюся в тебе
з купою свіжозявлених почуттів цього разу солодких
дай мені десять хвилин і я зробля тебе щасливою
щоправда я ще незнаю як
але ти дай мені десять хвилин і я напевно зможу
подарувати тобі весь світ
дай мені десять хвилин і я чекатиму тебе все життя
з коханням в серці щоправда вже трохи давнім
але це нічого я закохуватимусь в тебе знов і знов
лише дай мені десять хвилин для нас обох
Молода література не завжди дбає про стилістику чи вибагливість вислову, – Василь Махно
Взагалі молода література – це здоровий вектор. Це імпульс, який показує зміни в суспільстві, у психіці, в якійсь культурі, субкультурі. Якщо існує оголена література, значить є ще вбрана, і напіввбрана (усміхається). Я не думаю, що цим треба перейматися. Я думаю, що це відбиває хронологію поколінь. Якщо справді зміщуються акценти на якесь смакування деяких речей: секс чи ще щось, то й для цього є свій читач.
Збрехати собі пустельною совістю
Ковток свободи
Обираючи шлях і банальність подій
Не тримай ти синицю у тихих руках,
Крізь задушливий шепіт надію розвій
Журавлиним ключем на свій сором і страх.
У хиткий небезпечний суміжний політ
Дай відчути ковток неземної свободи,
Залишивши далеко натруджений слід,
Що у пам’ять життя переродить.
День-крізь-день відчуває своє майбуття,
З ними тягнеться в вирій судомності нить,
Обірви те знайоме й сумне співчуття,
Що у відстань лишитись велить.
І прив’язаність цю розділи на роки,
Що полинуть у спокій невтомленних снів,
В чистім полі багаття розлук розведи –
Цим ти вічність часів відігрів.
Під’їзд будинку №…
Свідомість відчаї розводить
Сумбурним криком всіх потреб,
Попереду, здається, вічні сходи:
Назад два кроки, три вперед.
І тягнуться безликі марафони,
Життєві стягнені світи,
А в них розгублені мільйони
Рахують різні поверхи.
Когось долає стиха втома
І наганяє сум хода,
Вони дійшли, вони вже вдома –
Між двох світів одна душа.
А хтось волає про тривогу,
Життєва їх спинила криза,
І крізь зрадливий волі стогін
Купують ліфт, що йде донизу.
Та все ж залишились окремі,
Ввійшли до іншої квартири,
На жаль і щастя вже без мене, –
Я спав в під’їзді днів з чотири…
останній до А.С.
Вже стільки впало з неба
янголів і зорів
Та тисячі годин
пробігли за вікном.
І кожне слово у віршах моїх
Тобою одержиме…
Кожен вдих і видих все тобі.
Не хочеться писати більше
Про нерозділену любов…
Видіннями ранковими
Приходиш і йдеш геть
І сни дзвенять підковами
Пустих уже сердець.
та ні , твоє наповнене
Не знаю тільки чим.
Кому прийдеться падати
До ніг твоїх струнких.
Вітрами загудуть
Поміж вікон розбитих
Моє нікчемно сказане люблю…
І добиваю кулаками свою впевненість.
Пробач за все мені,
Не знаю чи знайду колись…
Чи трапиться само
Кохання із очима ночі,
Таке бентежне і таке закрите,
Як те що я тобі ще не сказав.
Я роблю крок тобі на зустріч
І тільки руку подаю.
У цім житті не будемо вічними
Та у наступному прийду.
Нехай мине це все що було
Згадаємо лиш тільки сни..,
Так хочеться кричати лагідно
Засни у грудях п’яна блуднице.
І кольором твого волосся чорного
У грудях моїх серце набирається…
Спіткнулося і впало…
Тай іменем твоїм в останнє вдарилось
Небо – невипрана постіль
Їй 28 років,
вона неакуратна і незібрана.
Розтерзана зачіска лютим вітром,
почуття неотесані докупи зібгані -
залишені в спокої -
що ті невдахи…
Собі не зізнається – соромно -
допоки млосним сповиті мороком
і цигарковим притрушені попелом
замерзлі дахи.
Зляться перехожі на ожеледиці,
кавової гущі у місті вдосталь,
небо – її невипрана постіль…
Весно, схаменися, бо
ти вже стаєш схожа на осінь!
нам
нам
Нам абсолютно байдуже які ми,
Бо ми для себе маєм тільки нас.
І хай проходять весни, хай минають зими,
Хай тоне у годинах час –
Нам абсолютно байдуже, які ми.
Нам абсолютно байдуже, які ми,
Бо на склепіннях неба ще тримають світ.
А ми – лише поважні арлекіни,
Опале листя, чи травневий цвіт.
Ми мовчимо у відповідь на чийсь кривий «привіт».
Ми просто думаєм – «Та йдіть усі ви…»
Нам абсолютно байдуже, які ми!
Нам абсолютно байдуже, які ми –
Чи це Стокгольм, чи Рига, чи Канзас.
Нехай кидають зброю на Афіни,
Нехай земля закрутиться в сто тисяч раз -
Нам абсолютно байдуже, які ми,
Бо ми для себе маєм тільки нас.
Бо ми себе ось тут вже залишили.
Співайте ж нам хвалу що досить сили!
Запитання до учасників літстудії
Хочу привселюдно та без упереджень обговорити одну справу.
До мене звертаються люди після рекламної розсилки новини про створення нашого сайту з приводу реєстрації на сайті та надавання їм права на дописування. Оскільки робота цього сайту, як і вся діяльність лістудії, є справою спільною (річчю посполитою), то запитую Вас, кохані мої: Чи створювати профілі співавторів сайту для людей, які не відвідують нашу студію або ж були її гостями?
До мене звертаються з листами відповідями такі люди: Андрій Антоновський (Барселона) – перекладач і поет; Григорій Семенчук (Львів-Хмельницький) – поет, піарщик; Степан Хміль (Тернопіль) – поет, батько; Василь Махно (Новий Йорк) – поет, хто його не знає?
Спершу (не приховаю) спала думка залишити сайт для нас. Натомість є така можливість – просто надати інші права цим користувачам – вони зможуть допитусати, але як гості, не матимуть певних прав, які маєте Ви. І це, здається, природно.
Прошу говорити правду.
Серця на смітнику
Помиї у шлунку, в кишках – гидота,
залишки пишних бенкетів у роті.
Забиті мізки чужими адресами,
старими журналами, жовтою пресою.
Легені з попелу й пилу;
серця, що їх не любили.
Усі ми – смітники,
урни-самітники,
непотребу повні,
гармидеру повені.
На смітнику
щось вартісне і цінне -
це випадковість.
Це смітник не змінить.
