Кожного разу, коли ти приходиш, дощить.
Шум монотонності грається в сірих тонах.
Ти, мов ілюзія, фотозагадка на мить,
Я ж тебе хочу втримати в своїх руках.
Холодом вулиць, руки просочені небом,
Можеш зігрітись, я з серця здобуду тепло
Тільки, будь ласка, не йди, не зникай так, не треба
Не розбивай мого всесвіту змарене скло.
Знов усміхаєшся так по-дитинному щиро:
«Все буде добре, – шепочеш, – життя пройде з тузом!»
Всесвітом моїм, благаю, будь моїм миром,
Лиш не зникай, лиш побудь ще зі мною, МУЗО.
Любите креатив, незвичайних людей і божевільну творчу катавасію довкола? Тоді не пропустіть шансу потрапити на найбожевільніший арт-проект року.

