Літературна студія 87

Привіт, надсилайте свої фото та коротку інформацію про себе для сторінки http://87.te.ua/generation87/ на cdr@ukr.net

Не злись, що осінь зачинає зиму..

нова весна тебе вже не врятує..

залишся ще хоч на хвилину..

мій поцілунок біль душі вгамує..

Твоє мовчання ріже в вуха..

хтось з нетерпінням виглядає літа…

я рвусь до тебе, мов та муха

що  воскресаючи, крадеться в вікна..

Нова весна не принесе нічого

ти спиш в собі , не в змозі розбудити,

а люди завжди в пошуках нового,

не боячись старого розгубити….

Він
нею марив і бажав, і приручав її неквапно,
тендітно, ніжно в руки брав, як алтабас зі срібним гаптом…

Вона
від дотиків палких несамовито затремтіла -
брутальний крик, разючий виск – чому він був таким невмілим?

Він
Мріяв про палкі обійми, і трепет пестощів не зник

Вона ж
Пручалась відчайдушно, щораз зривалася на крик

А він
співав для неї тихо… Вона цій магії піддалась
І віддалась – з запалом, жаром

Та раптом – зойк –
струна порвалась!

…Він так любив
свою гітару…

Когда любишь, детка, нежность твоя необоснованна.
Рисуешь чернилами по телу, касаешься губ вздохом.
Ведь само молчание сводит с ума.
Извиняясь за неосторожность ловкости рук,
Тихо в уме высказываешь мнение о себе.
Ах эти многократные стены.
Видишь наполненный волнениями воздух.
Прелестность выдумок.
Сердишься. Говоришь «люблю».
Тоскуешь еще не уйдя.
Гибкость линий очерчивает подсознание.
К черту вкусности. У тебя одна сладость – шея.
И ведь это совсем не падение,
А вознесение в мир живости и чувств.

Люби.
Да так что б было кого обнять.
Люби.
И ты сново сможешь дышать.
И будут безумности.
И будет сахар.

Садист,що живе в моєму тілі

хоче роздряпати твоє порожнє серце вщент …
в ньому немає нічого,лише часточки цвілі…
прострочений дощ і давно протухлий абсент..

На краю твого  безумства, розп’ятого

на хресті з штучної вірності..
ти віриш в нього, давно вже проклятого…

і забутого на сторінках вічності….

Ми з тобою ,всратись на місті, які офігенні

найновіші шмотки куплямо на секонд — хенді.

Поторочена спідичка голий пупок видно

і в нічному клюбі дуже завидно

втикаєш на пацанів…

не дзвони мені бо ми раз з тобою лиш спали

і то не дуже вчасно — спішили п’яні на пари.

Ти мій особистий спамовий ящик

дзвониш і просиш зустрітися знову…

палачеш ночами і шмаркаєш на подушку

втратила сім кілограм ваги і найкращу подружку

бо я її також чпокнув…

я буду тобі мистити сучка за кожне не правельне слово

вибач за тафтологію

даю своє дурне слово

що чпокну навіть твого пацана

не зли мене більше мила

не зли мене більше мала.

Для тебе… сучка…

закохуючись,ти втрачаєш більше…..

Я подарую всьому світу
Мою не награну усмішку,
Як навіть люди не помітять,
Я не ображуся й на трішки.
Вони підошвами все топчуть,
Асфальт прокладений давно.
Усе спішать, спіймати хочуть
Удачі птаха за крило,
Щоб той злетіти вже не зміг,
Служив одній товстенній пиці.
- Дивись, щоб інший не прибіг
І не украв у тебе птиці.
Я і для нього посміхнусь,
Людина все ж, яка не є.
Навзаєм точно не діждусь,
Хай буде так! Діло – твоє…
Ітиму з дулею в кишені –
Мій оберіг від ваших злоб.
Нестиму совість на тарелі,
А ви шикуйтесь у флеш-моб:
Як хочте – падайте по черзі,
Чи завмирайте, де ви є.
А я не mad і вже ж не crazy ,
Вам не дано, а в мене є!
А кажуть той, хто совість має
Не володіє чимось ще.
А я кажу, хай кожен знає!
В мене в кишені дуля є… )

Ми з тобою ненормальні
У цьому занадто нормальному світі
Для нормальних людей та їхніх нормальних мрій ,
Де вони спілкуються з такими ж нормальними,
Як вони самі,
А таких як ми обходять осторонь з мармизою «фе».
Так,ми ненормальні,
І що ж тепер?
Стати нормальними?
Перебудувати свій хаотичний світогляд?
Переписати історію власного Я?
Перемкнути кабелі?
Змінити важелі живлення
І плисти з вами прямолінійно доки не дістанемося піку банальності?!
Полишити все це божевілля заради того,
щоб існувати в сіробудневому танці
І при цьому казати,що все гаразд?!
Дзуськи,краще ви приєднуйтесь до нас.

Проціди свої почуття

через лійку гладких фотографій,

коли безпорадне листя

віддаватиметься на поталу кислотним дощам,

коли мовчатиме твоя гордість.

З обігрітого боку підвіконника

випусти на волю нові мемуари,

називаючи їх церковним ім*ям.

Охрести свій біль сакральними словами

під покровом тканого роками щастя.

І тоді,як переброділий жаль

просочуватиметься крізь пальці білоруких пригорщів,

їж,молися,кохай по-новому…