Літературна студія 87

Музика була як новий чорний лискучий хром
І набігала на літо я рідка ніч.
Ді-джеї ковтали таблетки, аби не спати і міксувати сім днів
Вони попрямували до студії
І хтось його знав
Хтось знав ту телезірку

Він прийшов на нашу домашню вечірку і крутив свою музику
І коли він гарячого сонячного полудня вийшов до свого авта
Ми бачили як хулігани написали Х-У-Й на його лобовому склі
Він ганчіркою витер напис і холодно посміхаючись поїхав геть
Він багатий
Має велике авто

Моя банда забезпечить тобі
Сцени зґвалтувань у хащах
Зваблювання в автах, покинутих будинках
Бійки на базарах
Пил на черевиках
Розщипнені сорочки і підняті коміри
Яскраве налаковане волосся

Агов, чоловіче, хочеш дівчаток, коліс, травички? Давай… Я покажу, як треба відриватися. Тут є все. Давай… Я покажу.

Я ось що тобі скажу… Жодна вічна винагорода нам не належить за розтрату світанку.

У ті минулі дні все було простішим і заплутанішим.
Однієї літньої ночі, йдучи до пристані, я зустрівся з двома юними дівчатами,
блондинку звали Свобода,
темненьку – Вигода.
Ми розмовляли, і вони розповіли мені цю історію.
І ось послухай…
Я розповім тобі про тексаське радіо і всеохоплюючий ритм,
легкоплинний, повільний та нерозважливий, як декотрі нові мови,
що досягають твоєї голови холодом, нежданою злістю божественного гінця.
Дозволь розповісти про сердечний біль і втрату бога,
блукаючи, блукаючи в безнадійній ночі.
Тут, ось, довкола немає зірок.
Тут, ось, ми – каменовані
непорочними.

Струсони зі свого волосся сни,
моя гарна дитинко, моє золотце.
Обери день й обери знак свого дня,
божество дня -
перша річ, яку бачиш.
Гігантський блискучий пляж на холодному коштовному місяці,
голі пари збігають вниз його тихим краєм,
і ми сміємся, ніби розм’яклі, нестримні діти.
Розбещеність у волохатому бавовняному мозку дитинства,
музика й голоси навколо нас.
Обери їхні переспіви Давніх,
знову прийшов на це час.
Обери знову, вони наспівують попід місяцем,
поза древнім озером,
знову ввійди до солодкого лісу,
ввійди до гарячого сну,
ходи з нами,
все знищено, танці.

Коли нас з тобою не стане – хто з наших пошт і акаунтів висилатиме спами?

Спецназ, урываецца ў натоўп калонай, бяжыць да помніка Леніну, па дарозе збіваючы людзей. У натоўпе кажуць, што Віталя Рымашэўскага збілі і павалаклі ў пастарунак. Рымашэўскага сапраўды не відаць.Лідэры акцыі з апаратурай заклікаюць не сыходзіць з плошчы і заклікаюць міліцыю ня біць людзей.

22.50. Чым выкліканая перагрупоўка сілаў спецназу, пакуль невядома. У кандыдата ў прэзідэнты Віталя Рымашэўскага разбітая галава.

Читаю далі »

СКАЧАТИ

Замість “а” падає камінь, замість “о” падає камінь. Замість звуку — тиск, замість ноти — бетонний мур, пластикова пляшка, цегла, дим. Музиканти гурту “ZSUF”, що розпоряджаються звуками за власними ідеями, компонуючи ряди безпредметних непроґнозованих композицій, представляють черговий етап своєї творчості, який не менш є важливим для їхнього партнера та співавтора нового альбому поета Юрія Завадського.

Гурт експериментальної психоделічної музики “ZSUF” з Тернополя відомий неймовірними імпровізаційними можливостями вже одного разу успішно представив спільну роботу з Юрієм Завадським на фестивалі “L2” 2009 року в Любліні, Польща. З того часу багатий спільний матеріал набував щоразу нових станів, перетворившись врешті на повноцінний музичний альбом, який доступний для вільного завантаження на сайті гурту zsuf.org.

Гармонійна єдність zsuf’івських мотивів із фонетичною поезією вибудовує давно очікуваний місток між літературним мистецтвом, перформенсом, театром, музикою, графікою, виробництвом шумів, криків, голосів, дотиків, рухів, тіней. Фонетична поезія віднедавна знайшла свого слухача в Україні, хоча з великим зусиллям переборює стіну “змістовної” літератури, яка звикла видаватися правдомовною, говорячи ті ж самі формули, які властиві класичному аванґарду. Фонетичні єдності набувають смислу в роті, у вусі, на долоні, перетворюючись на самих слухачів, перебираючи на себе переживання. Літера стає переживанням, звук стає переживанням, фонема стає еталоном переживання. Звідки прийшла безпредметність? — не найголовніше запитання, хоча відповідь на нього втомлює простотою. Інша справа — яку перспективу вона приховує, коли зливається зі звуковим неартикульованим потоком, залишаючись незалежною? Психоделія гурту “ZSUF”.

ПОДАРУНОК НА МИКОЛАЯ

Намагаючись думати не про це,
Згадувала, як ти мовчиш.
Знаєш, твоє мовчання не краще вбивства.
І ще… Ще він передавав тобі привіт.
Проте… забудь. Більше не буде.

німий

не мий

не мій

їм N

їм N

їм іN

ен ен

ін

ем ем

їм

не ні не

мий йим

N iN N

мій

не інь

мийміймий

Напросилася на день народження

Сказала, що маєш для мене добрий подарунок

Зі своєї корисливої любови до презентів

Запросив і тебе

(Навіть попри ту невдалу ніч)

Святкового торту не було тільки багато бухла

І феєрверк за сотню гривень

А ще ми грали в сніжки і

Після наступної вбитої пляшки

Настала черга твого подарунку

Вітаю! Ти будеш батьком.. і нам буде добре разом…

Назвемо малюка на честь тебе…

А!.. і не мрій про аборт!.. я на четвертому місяці

То буде вбивство

…

Мовчки це все вислуховував

І згадував ім’я лікаря, що лікував мене тоді

Він ще казав мамі що свинка для хлопчаків то не добре

….Коли досяг повноліття аналізи підтвердили

Що то і справді для хлопчаків зле

У виписці діагноз – ВТРАТА РЕПРОДУКТИВНОЇ ФУНКЦІЇ

Слухав її  і думав, а у всьому є свої плюси

Інакше довелось би на цій сучці одружуватись!

сунуть п’яно вечорові плити
тягнуть в пам’ять спомини про них,
те насправді, що не зміг не витер,
те, що потай приховав. не встиг.
п’ять цигарок й кава. близько перша,
там на дворі сніг замів сліди,
так немовби замітав по серці,
тільки шрами досі не зійшли.
що ж стоїш ти над змарнілим тілом,
дивишся у очі, повні скла,
в них любові зла альтернатива
тому, що колись соромлячись знайшла.
те, що вічність змусило тремтіти,
обертати в неміч всі земні замути,
знаєш, я б усе віддав за те чарівне літо,
хоч єдиний вечір, хоч би раз вернутись.
та не будем. тільки час як ватра
все горить, і від життя не пре.
я не знаю, чи прокинусь завтра,
я не знаю з ким ти зараз й де…
і рука не зможе знову щось писати,
як завжди, не треба у деталі.
вже нема чорнил. не варті всі присвяти.
телефон мовчить мов ехо у провалля.
і здавалося б, немає досі сили.
відведу свій погляд, давить тихо в скронях
та любов, котрої ти навчила,
власне, ти, нажаль, взяла з собою.