Нічка
По заходу сонця опустилась
Тиха нічка на моє село
І раптово все перемінилось,
Все поснуло що у день гуло.
Похилилась у садочку рожа,
Пелюстки згорнула паруса,
Ця окраса, ця рослинка Божа,
На пелюстках краплями роса.
У задумі замовкають клени,
Може сплять, а може так стоять
Не шумить їх листячко зелене,
Між гілками сни свої зорять.
Білі хатки теж відпочивають
У задумі мрій чи літніх дум
І вітри легенько повівають,
Й навівають хмаркам тихий сум.
В річці ледь-ледь плюскотить водиця,
Хтось скупатися надумав уночі?
Ні, то може просто сниться,
Чи гудуть у лісі пугачі,
А в повітрі чуть що зупинився,
Стиглих слив солодкий аромат
Він не спить, він просто задивився,
На нічну красу на рідний сад.
Може чуєш листя зашуміло,
Хтось пройшов повз нього чи проліз
Не лякайся, це їжак несміло,
Корм на ранок діточкам поніс.
За кущем хтось мов заворушився
І кахикнув скільки стало сил,
Може заєць з сну свого збудився
І стрясає з лапок сірий пил.
А на небі зорі мерехтливі
І сріблястий місяць ніби цар
Знає, його донечки красиві
І поважно суне із-за хмар.
Все кругом спокійно біля хати
Лиш Барбос чомусь іще не спить,
Може важко сон йому спіймати
І тому казки собі бурчить.
Походжає тихо, непохитно
І сама не затуляє віч,
Усміхається крізь темряву привітно,
Чарівнича українська ніч.
Увага! Увага!
шановні друзі прошу вас як людей хто бажає брати участь у виступі в середу
твори бажано було скинути до неділі…
чекатиму до 16.00
21.03.2010
далі не приймаю….
майте це на увазі
з повагою Василь Колісник
P.S. chygajster@gmail.com
це моя пошта для тих хто не записав
*не_ка*за_не*
Пом’ятий краще пам’ята -
Життя і жисть, а ще – житуху…
ІВАН ІОВ
проценти
6969
9696
6969
9696
**
/\
..
рх
наве
намтребаіти
індекс міста…І4Н8Д5Е0К0С
**
жити.лобити
.вбити.
н а
в
і щ о оо
г о в
о ри и ти…
Пропозиція зі Львова
Від організації, що щороку творить літературний фестиваль у Львові, навесні, у квітні, проводяться літературні читання в школах Львова. Там співпрацюють наші шпіони, які запропонували й нам приєднатися до роботи в рамках цього проекту. Що думаєте? Один чи два виступи на протязі дня, десь у квітні?
Фотоґалерея
Привіт! Я намагався зробити фотоґалерею, але якісь проблеми з кодуванням кирилиці, що дивно. Але щось таке є: http://87.te.ua/fotogalereya/ або лінк вгорі. Насолоджуйтеся!
Вона
Прости мене
за те , що був жорстокий,
що не вважав тебе своєю суттю.
Прости мене
Прошу пробач за все…
За все, що не давало в ночі спати,
За ті думки, які, мов миші, гризли душу,
За мою злість
І мою нетерпимість.
Прошу прости
Ти мою грішну душу.
Прости, що я тебе
У сутінках залишив.
Залишив і більше не вернувся…
А ти чекала і просила не вбивати.
Та я не чув,
І відчував лише спокусу
Надпити твою милу душу…
про 17+87
Дуже хочу подякувати всім, хто взяв участь в “17+87″. Я шокований якістю виконання та реакцією авдиторії. Дякую, дякую, дякую! Готуємося на 24 березня виступати в Світлиці (всі запитання до В.Колісника) та 31 березня – акція “1+87″, тобто йдемо в першу школі=ґімназію ім Франка.
ПВ
Оскільки тематична літстудія накрилася, ану давайте сюди в коменти постіть по одному із своїх перших віршів.
Буде вееееельми цікаво почитати.
«P.S. Люблю тебе…твій майже янгол»
Вона не була янголятком : над її головою ніколи не сяяв фіал сліпучо-золотого кольору , хоча перехожі часто в її очах помічали віддзеркалення зірок, яких вона до безтями любила лічити літніми вечорами, сидячи на балконі із чашкою гарячого шоколаду в руках . Не була янголятком , бо музика від якої захлинався її МР3 була беззмістовною , вульгарною, як дірка у гламурних панчохах в клітинку на багатьох порожніх нафарбованих ляльках, що люблять погратись у світських леді. А вона у важкому вуличному репі знаходила істину і могла годинами провалятися у музичному екстазі… Кажуть, що білі і пухнасті янгольські крильця не надто б личили їй у поєднанні із буденною сірою курткою , протертими джинсами , старими кросівками . Коли вона йшла вулицею і на стінах покинутих будинків помічала свіже , любовне графіті , що тільки-но вистрибнуло із серця якогось невідомого митця , завжди зупинялась і на декілька хвилин замовкала від побаченого , а потім продовжувала іти , обминаючи глибокі калюжі , стаючи ледь помітною цяткою у малотонній гамі людського натовпу…
Дивно , але між ним ,янголятком і раєм теж не було багато спільного . Коли на вулиці періщив дощ , він любив прогнати усі 90 на своєму мотоциклі по мокрому , брудному асфальті , не звертаючи уваги на звинуваченні у повному ідіотизмі перехожих . Зимовими вечорами він обожнював спостерігати за сніжинками , які із маленькою швидкістю залітали крізь шпаринку у його розбите вікно.
Наздоганяв із вітром сьомі небеса , ховав у долоні замерзлі краплі води і періодично за десятими замками свого холодного серця відкидав у велику чорну скриню банальне , як його запевняв жорстокий егоїзм, «люблю» . Вибирав собі за ідола , якому сліпо поклонявся безглуздий дитячий принцип і переконував себе , що він залізний , незламний , і нікому не під силу зігріти його великий шматок люду , який колись називався його серцем ….
Одного разу на своєму плечі він відчув якийсь дотик . Це була вона ,майже янголятко , що погодилась тримати його за руку і відчувати його серце.
Вона завжди вигравала у битві з демоном його холодної душі , цілувала його мармурове обличчя і залишала солодкий запах шоколаду на його губах … Коли вони були разом , плакали у своїх далеких небесах усі янголята …. Тоді на землі ішов дощ . Він витирав рукою чорні струмки розмитої туші із її гарячої шкіри , інколи стискав до гострого болю її руку , бо зрештою усвідомлював , що закоханий до незрозумілого божевілля . Байкер і майже янгол поєднувався , як її протерті джинси її каштанове волосся , з яким кокетливо грався вітер…
А ночами довго-довго плакали янголята …
Очима світ
Абсурдності життя не спростувати.
Кожен воїн на тому полі, за яке заплатив сам…
Про зміни в світі дізнаємось з телевізора,
Хіба про теракт можна сказати після реклами?
А про що можна говорити після реклами?
Про переживання з приводу смерті, життя, народження?
Крадучи чужі фрази мавпуємось,
Навіть сміємось однаково під недолугі жарти.
Тільки очі показують справжність………..
