Теґи: трагікомедія, треш, попса, сосиска в тісті, пісня, платонічна любов.
О чудо! Диво! Він вже бачить!
Він бачить світло – ось воно!
Воно різке, він майже плаче.
Блакитне небо, і зело…
Ось так приблизно все було.
Не те щоб я був новиною,
Мав ще двадцяток я братів.
Бува, здавався і без бою,
Користувалися всі мною,
Мій раціон хто хтів, той й їв.
Я був голодним як ховрах.
Тому я так чекав польоту,
Чкурнути звідси у нагоду.
На волю щоб. Тут крах, а там
Ні з ким не ділишся. В незгоду
Ховаєшся під власний дах.
Я відчував душевний біль,
Душевний трепет, і тоді
На взльоті вперше як встава
Та куля втрапила прям в ціль.
Життя подумало що “Годі!
На жаль, у рай тобі пора.
А тіло – бренне, то лиш гниль.
В “Сільпо” потрапить”. Ну дива.
А далі – фарш,
А далі – соя.
І це не програш -
Просто доля.
З дитинства я був особливим –
Жовтішим, кращим, справедливим.
Мені завжди робили зле
За це. Проте я завжди знав
Що вищий я за них. Але
Ніхто цього не помічав.
Я грав важливу роль в житті
Усього поля, бо без мене
Спіткала б всіх тяжка неволя
В густому житі й буряні. А ті,
Що сЕрдяться, нехай сердятьсЯ -
Ну, геть невдячна в мене праця.
Я хоронитель ваш, а ви…
Ви – паразити і клопи.
Та я не гніваюся. Вже
Прийшов мій визволитель, він
Вас всіх змете, зжене, зжере.
Солому ж забере на згін.
Ось так от, братці, ось і все.
І не давайте драпака,
Не вийде. Ми тепер одне
Життя складне у нас. Зате
Тепер ми рівні, ми – мука.
Я просто тісто.
Просто здобне.
У цьому місці
Вдвох нам добре.
Вони зустрілися, авжеж -
Інакше і не може бути.
Сосиска, тісто – щастя же ж!
І він зустрівся з ними теж -
Жахливий день цей не забути.
Що ж зруйнувало цей союз?
Сплетіння цих прекрасних вуз?
Від ніг його тривожні звуки
Були передвісником цих бід.
Ці божевільні, дикі муки,
Як він нас взяв у свої руки,
Щоб розділити на обід…
Ніколи! Ні, не бути цьому!
Ми зараз вирвемось із полону,
Втечемо на безлюдний острів
Щоб без катів-людей, без монстрів,
Де слід боятись лише грому.
Ти знаєш, в нас ще будуть діти,
І найщасливіші на світі!
Всі різні будуть, всі – як ми…
Врятуй нас тільки. Лиш спаси…
Пара ударів. Знову пара.
І відчай клубчиться, як хмара
Заполонив єство. Прости.
Я більш не маю сили жити.
Ось так закінчили безславно
Ті, що не мусили зустрітись.