Пейзаж кохання

Дивилась ніч блакитними очима,
У шибки позавішуваних вікон,
Всміхався місяць в неї за плечима
І непомітно підкрадався сон.
Він несміливо обходив покоси,
Що височіли поміж яблунь у саду,
І срібні зорі уплітав у коси
Блакитній нічці, милій на виду
Він несміливо дарував намисто
Й наснитись часто забував вночі,
А ніч сміялась молодо і чисто
Й від свого серця віддала йому ключі.
Він взяв їх радо й з трепетним диханням
Та з несміливістю, що крилась у душі,
Він признавався в тім, що звем коханням,
Блакитній нічці і читав свої вірші.

Платити за “енки” студенти Тернополя не будуть
Грошей у тернопільських студентів не відбиратимуть. Подбали про це депутати міської ради, заслухавши звернення радника мера з молодіжних питань Назара Зелінки. Під час свого виступу на черговій сесії владного органу політик навів цифри, які підтверджують, що запропоновані Кабміном нововведення значно вищі, ніж сьогоднішня стипендія. А деякі студенти її взагалі не отримують. Окрім того, зазначили тернопільські депутати, статтею 53 Конституції України передбачено право громадянина саме на безкоштовну вищу освіту.
Оприлюднене на сесії Тернопільської міської ради звернення адресували ректорам усіх вищих навчальних закладів нашого міста.

Носії інформації

Носії інформації

Сучасний комп’ютер

Сучасний комп’ютер

Кульчицька Вікторія

ЖУР – 47

1. Комп’ютерні технології

Передвиборчі перегони відволікають українське суспільство від конструктивного обговорення рішень, які вже сьогодні потрібно було б запровадити в життя. Серед іншого, багато розмов точиться про те, де і як збирати гроші на розвиток в Україні нових технологій, освіти, науки. Якщо ж відійти від тимчасовості передвиборчого моменту, то стає зрозумілим, що рішення є.Скільки років поспіль різні міжнародні організації довбають Україну за порушення авторських прав, в тому числі у галузі програмного забезпечення. І це попри те, що величезна кількість українців працює на західні та московські фірми, розробляючи найдосконаліші комп’ютерні програми (від іграшок до складних баз даних). Державні й приватні організації, які намагаються дотримуватись законів, сідають як на наркотик на програмне забезпечення Майкрософт, виплачуючи цій фірмі шалені гроші. Цю ситуацію можна порівняти з податками: чим вище податок, тим більше податківців, які слідкують за його сплатою (за рахунок цього ж податку).Проте вже більше десяти років існує операційна система Лінукс, яка побудована на відкритому коді, на так званій відкритій ліцензії, яка дозволяє не тільки вільно поширювати цю операційну систему, а й адаптувати її під власні потреби та завдання. На Заході (як, до речі, і на динамічно крокуючому до науково-технічної перемоги Сході) вже давно минули часи не тільки великих суперечок щодо життєздатності Лінукса, але й великої ейфорії, пов’язуваної з цією системою. Вона просто зайняла своє місце: понад 60% серверів у світі працюють на Лінуксі.По-перше, це дешевше. Якщо стандартний пакет Майкрософта для користувача в Україні обійдеться десь у $170 (не враховуючи спеціалізованих програм), то повний пакет Лінукса коштуватиме всього 12 гривень. Хоча відкрита ліцензія не забороняє й безкоштовного його розповсюдження, але в цьому випадку на нього не буде надаватися програмна підтримка. Не треба думати, що ці кошти — турбота суто приватних користувачів. Підрахуйте кількість комп’ютерів не тільки в державних урядових установах (їх більше 50 тисяч), але й у вищих учбових закладах та школах. Можливо, що в деяких з цих закладів ще користуються піратським програмним забезпеченням, але як довго це може відбуватися (і чи гарно привчати молодь до протиправних дій, навіть списуючи це на бідність держави)?По-друге, використання Лінукса безпечніше. Операційна система з відкритим кодом фактично не залишає “дірок” ані для несанкціонованого доступу, ані для вірусних атак. Не будемо ідеалізувати цю операційну систему, бо абсолютних ідеалів не існує. Проте варто згадати, що всі сервери таких серйозних державних інституцій, як Пентагон, ЦРУ чи ФБР у Сполучених Штатах працюють саме на Лінуксі. А для тих, у кого алергія на все американське, можна привести інший приклад. Ще в кінці минулого року керівництво Китаю заявило, що всі державні комп’ютери з метою підвищення безпеки будуть перелаштовані на Лінукс. І що цікаво — тільки китайської розробки.По-третє, без врахування фактора Лінукса неможливо говорити про передові технології в Україні, а також про її конкурентоздатність у високотехнологічних галузях. До консорціуму, який робить ставку на використання Лінуксу для побутової техніки та електроніки, входять таки світові монстри, як Sony, Hitachi, Philips, Samsung, Sharp, Toshiba, Matsushita, NEC, ARM. Це, до речі, стосується й мобільних телефонів: всі моделі нового покоління будуть збиратися в Китаї, який переводить на Лінукс не тільки державні комп’ютери, але й все своє виробництво. І до цього треба бути готовими.

2. Приховані гроші

Окрім переваг, які можна легко підрахувати, існують і більш далекосяжні аспекти. Наприклад, серед плюсів використання Лінукса в освіті є не тільки те, що на два комп’ютери з Майкрософтом можна придбати двадцять машин з Лінуксом. Студенти, які навчаються на операційній системі з відкритим кодом, мають можливість використовувати її як найкращий підручник — вони бачать всі переваги й недоліки кожної програми на базі Лінукса, мають можливість самостійно виправляти помилки, створювати власні програми, порівнюючи їх з іншими не тільки на етапі результатів, а й із самого початку розробки.Також треба брати до уваги інтереси власне українського ринку програмного забезпечення. Навіть у маленькій Чехії всі програмні продукти працюють на чеській мові. Це обов’язкова умова як інформаційного захисту національного мовного середовища, так й захисту ринку, на якому працюють свої талановиті розробники програмного забезпечення, залучені не тільки до “перекладу” та адаптування ПЗ, а й до його розробки під конкретні вимоги й потреби на місцевому ринку. До речі, в чеській мові навіть не вживаються такі міжнародні слова як “комп’ютер” і “принтер”, бо чехи знайшли для цього власні назви.Не треба також забувати, що крім переваг цієї операційної системи (дешевизна, надійність та стабільність в роботі, захист інформації та прав доступу, швидший інтернет, відсутність вірусів), сьогодні є й велике відставання України в розробці на базі цієї ОС прикладних продуктів, які б повністю задовольняли потребам кожного українського користувача — від великої корпорації до маленької родини. А це, звичайно, стримує її розповсюдження. Проте, вирішуючи ці проблеми, Україна могла б не лише економити державні кошти (наприклад, для тієї ж освіти), але й стимулювати підвищення професійного рівня своїх комп’ютерних фахівців та формувати фундамент для розвитку високотехнологічних галузей.

3. Український досвід

Не можна казати, що Україна повністю залишається на узбіччі цих світових процесів. Виявляється у нас також вміють рахувати гроші. Першою державною структурою, яка переозброїла свої комп’ютери з Windows на Лінукс, стало Міністерство юстиції України. Державне замовлення з боку цього міністерства стало поштовхом для об’єднання кращих умів та розробників програмного забезпечення, які ще не повтікали за кордон, у фірму з назвою МайЛінукс. Фахівці вважають розробку програмного забезпечення на базі Лінукс під це державно-корпоративне замовлення одним з найкращих в Україні. А що далі? Що за цим кроком?Про це мало хто знає не тільки з державних керівників й урядовців, але й серед ентузіастів-комп’ютерщиків, для яких факт подібного замовлення і державної підтримки міг би стати хоча б моральною підтримкою і надією, що подібні замовлення з боку держави будуть поширюватися.Зрозуміло, що потрібна єдина комплексна державна програма, яка б заохочувала перехід державних і приватних користувачів комп’ютерів на нову операційну систему. Це дозволить не лише зберегти великі кошти державного бюджету і закрити багаторічні суперечки з Майкрософтом щодо масового використання в Україні піратського програмного забезпечення. Найважливіше, що державна програма й державна підтримка дозволить вдихнути нове життя в сучасний український ринок програмного забезпечення, об’єднавши талановитих розробників навколо державних замовлень.Поширення нової операційної системи в учбових закладах всіх рівнів сприятиме не тільки активнішій їх комп’ютерізації за рахунок збережених коштів, але й дозволить підвищити рівень комп’ютерної грамотності української молоді. А створення і поширення власного українського програмного забезпечення ще більше підніме престиж української мови. Очевидно, що робота з таким ПЗ (особливо на етапі дванадцятирічного шкільного навчання) сприятиме консолідації українського суспільства і формуванню передової української нації.
4. Що робити?

Для реалізації великих можливостей, які відкриває перед Україною ОС Лінукс, потрібні колективні зусилля розробників програмного забезпечення, приватних і корпоративних користувачів, прихильників української культури, а також відповідальних політиків для лобіювання ідеї українського ПЗ на державному рівні. Природними кроками в цьому напрямку мають стати:
1) загальнонаціональна дискусія на тему українського ПЗ на базі Лінуксу;
2) створення міжнародної громадської організації прихильників українськогоПЗ;
3) активна робота цієї організації з удосконалення українського Лінуксу, розробка на його базі вітчизняного ПЗ, широка просвітницька діяльність, розширення всесвітнього ринку українського ПЗ і його просування у сферах державного управління та освіти України.
З огляду на переможну ходу ОС Лінукс по планеті описаний розвиток подій в Україні виглядає закономірним і навіть неминучим. Питання в іншому — хто зробить перший крок?

Авторське право в інтернеті

У сучасному світі роль журналістики підвищується, її при­сутність у нашому житті розширюється, зокрема й за рахунок нових технічних засобів, таких як Інтернет. Інтернет-журналістика вже посіла своє місце в системі ЗМІ, але її законодавче регулювання, визначення обсягу прав і ступенів відповідальності інтернет-медіа досі не знайшли свого відображення в застарілій нормативній базі 90-х рр. XX століття.

Незважаючи на те, що галузь телекомунікаційних й інфор­маційних послуг в Україні динамічно розвивається, більшість законодавчих актів, які регулюють діяльність ЗМІ, оперують лише поняттями “преса” та “телерадіооргапічації”. Таких термінів, як “веб-сайт” або “інтернет-видання” в норманівних актах щодо ЗМІ немає взагалі. Як наслідок, в Україні склалася парадоксальна ситуація: інтернет-видання активно функціонують, але юридичного підґрунтя для їх існування немає.

Відповідно до Закону України “Про друковані засоби масо­вої інформації (пресу) в Україні”, друкованими ЗМІ є видання, що виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року. Інтернет-видання, переважно, дотримуються зазначених умов періодичності. Термін “масової інформації”, поданий у Законі України “Про інформа­цію” як “публічно поширювана інформація”, відповідає концепції подання інформації на сайті інтернет-видання, позаяк тут наявне публічне її сповіщення. На підставі наведених визначень можемо дійти висновку, що інтернет-видання можуть бути при­рівняні до друкованих. З іншого боку, мережні видання не від­повідають визначенню, що його надає Закон України “Про ви­давничу справу”: “Видання повинно відповідати вимогам стан­дартів відносно оформлення, поліграфічного та технічного виконання”. Для мережних видань відсутність соціального статусу ЗМІ, що здебільшого виконує іміджеві функції, не є принциповою проблемою. Справді, серед читачів офіційний ЗМІ користується більшою довірою та популярністю порівняно з неофіційним маловідомим інтернет-ресурсом. Однак питання популярності деяких інтернет-сайтів – це лише справа часу. Інколи вони вирішують питання свого статусу в досить простий спосіб і реєструють однойменне інформаційне агентство чи газету, одержуючи таким чином статус ЗМІ.

Законодавче закріплення правового статусу інтернет-ЗМІ є одним із концептуальних завдань українського сегмента мережі інтернет. Прийняття відповідних законодавчих актів поширило б на інтернет-ЗМІ чинність закону та надало б можливість при­тягти інтернет-видання до судової відповідальності, зокрема в разі порушення прав авторів. Серед дієвих важелів упливу на інтернет-медіа все частіше називають державну реєстрацію мережних ЗМІ. Перевагами такої реєстрації, зокрема, є пере­важне право на отримання інформації в державних або муніци­пальних структурах і напрацьована процедура акредитації влас­них кореспондентів для співпраці з державними органами.

Та примусити власників сайтів, які поширюють масову інфор­мацію, реєструватися виявляється завданням не з легких. Більшість власників медіа-ресурсів не поспішають брати на себе відповідальність за діяльність своїх видань. Адже реєстрація сайту як ЗМІ, поряд з позитивними наслідками, породжує також відповідаль­ність за випущену в світ продукцію, її зміст і дотримання прав авторів.

Невизначеність у статусі інтернет-видань правомірно породжує питання: чи можна прирівнювати суб’єктів інформаційної діяль­ності в інтернет-ЗМІ до статусу їхніх офлайнових колег?

За загальним правилом, мережні автори цілком можуть бути прирівняні до журналістів. Однак основною ознакою журналі­ста є професійне збирання, одержання, створення та підготовка інформації для ЗМІ. Одночасно значний відсоток дописувачів мережі не мають відповідної освіти та не займаються журналі­стикою професійно. Окрім цього, журналіст має перебувати в трудових або договірних відносинах з редакцією, що має статус юридичної особи. Набути такого статусу редакція інтернет-видання може лише після державної реєстрації. За інших обставин вже власне її діяльність може вважатися незаконною. Отож по­няття “журналіст” у правовому контексті не може бути за­стосоване до більшості творчих працівників незареєстрованих інтернет-видань. Натомість термін “автор” видається таким, що цілком відповідає діяльності зазначених вище осіб [1,183].

У цьому контексті цікавим є рішення американського суду, де, як відомо, законодавча база формується через вирішення судо­вих прецедентів. Верховний суд штату Нью-Йорк визнав офіцій­ний статус інтернет-журналістів, прирівнюючи всі інтернет-сайти, незалежно від їхнього змісту та професійного рівня, до ЗМІ. Тож для американської судової системи будь-який автор, який розміщує свої твори в інтернеті, віднині вважається журналістом, незалежно від наявності відповідного посвідчення чи приналеж­ності до редакції, та має відповідні права й обов’язки.

Змістовим наповненням онлайнових версій традиціїних ЗМІ, зазвичай, слугують анонси наступних випусків, архіви пуб­лікацій і матеріали з офлайнового номера. Загальнонаціональні видання, як наприклад газета “Факти та коментарі”, на­магаються розміщувати на сайті в Інтернеті навіть найменші матеріали, опубліковані в паперовому варіанті. Саме з цим явищем повторного використання авторського матеріалу по­в’язано багато дискусій. Особливо це стосується редакторів офіційних сайтів, які розміщують на своїх  сторінках статті з інших електронних видань. Вирішення питання правомірності роз­міщення на сайтах журналістських матеріалів, які були створені для паперової версії видання, є доволі складним через суттєві недоробки у вітчизняному законодавстві.

Якщо дотримуватися положень ст. 19 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, що закріплює виключні права на використання періодичного видання (газети, журналу) цілком за видавцем, – дублювання примірника видання в інтернеті спеціально не заборонено. Однак навряд чи онлайнову версію видання, що має інше зовнішнє оформлення, спосіб подання публікацій і комплектацію, цілком правомірно можна вважати ідентичною копією друкованого видання. Коли ж ідеться про служ­бовий матеріал, важливе значення має наявність договору між автором і виданням, який надає можливість останньому вільно ви­користовувати авторський твір. У разі відсутності в угоді до­зволу на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їхнім власним вибором (ідеться про розміщення в мережі Інтернет), такі дії розглядати­муться як порушення умов угоди.

Публіка­ція в ЗМІ – єдиний випадок, коли дозвіл автора на опублікування його твору може надаватися в усній формі, тобто не потребує письмової угоди. Цим законодавчим положенням користуються роботодавці, позаяк у разі виникнення суперечки, укладення усної угоди не залишає для автора фактично жодних шансів довести її наявність. У такій ситуації єдиною аксіомою залиша­ється законодавче положення (п. 1 ст. 13 Закону України “Про автор­ське право і суміжні права”), в якому серед виключних норм на використанням твору зазначається опублікування, під яким розуміють також і розміщення твору в мережі. Тож видавець отримує право розміщувати авторські твори на сайті видання, а також продавати їх платним інтернет-підшивкам.

Наведені факти визначають позицію держави, що в цьому питанні стає на бік роботодавців. Натомість зарубіжна практика засвідчує можливість існування інших підходів до проблеми, з якою сьогодні стикається більшість країн у всьому світі. Зокрема, у французькому Трудовому кодексі наголошується на необхідності в разі наміру роботодавця публікувати статтю “більше, ніж в одній газеті”, звертатися за відповідною згодою до журналіста. І хоча статус інтернет-видань досі спричиняє су­перечки серед французьких юристів, ця стаття надає можливість суддям вирішити судові конфлікти з цього приводу на користь авто­рів. Так, за рішенням Паризького апеляційного суду від 10 трав­ня 2000 р., газета “Ле Фігаро” змушена була виплатити журналі­стові, стаття якого була без його згоди розміщена на сайті в мережі інтернет, грошову компенсацію за завдану шкоду”.

Тенденція до вирішення таких справ на користь автора (журна­ліста) спостерігається в багатьох країнах Європи. Законодав­ство держав, об’єднаних Женевською угодою, відокремлює право на репродукування (відтворення будь-яким способом, окрім запису в електронній формі) від права на публічне спо­віщення та передбачає дотримання прав на публічне сповіщення у сфері нових комунікаційних мереж, що є першим норматив­ним кроком у боротьбі з фальсифікаціями в цій галузі. Тож будь-яке публічне сповіщення авторських творів через сучасні комунікаційні мережі (наприклад, Інтернет) без дозволу автора на цей спосіб відтворення буде вважатися незаконним.

Оскільки контроль за републікацією матеріалів для авторів є доволі обтяжливим, цю функцію можуть узяти на себе органі­зації колективного управління авторськими правами щодо по­вторного використання опублікованих матеріалів. В Україні поки що такої практики немає, але зарубіжний досвід свідчить про ефективність цього методу боротьби з порушеннями. Так, у Великобританії вже кілька років активно працює створене, до речі, самими видавцями Газетне ліцензійне агентство, що видає ліцензії на ви­користання газетних публікацій. У США схожі завдання вирішу­ють такі некомерційні організації, як Авторський реєстр і клі­рингова палата з прав на публікацію при Національній спілці письменників. Авторські товариства, засновані на індивідуальному членстві, спроможні набагато ефективніше захищати майнові й особисті немайнові права журналістів, аніж ЗМІ. Адже безперечна фінансова зацікавленість останніх робить їх, м’яко кажучи, не дуже об’єктив­ними захисниками прав авторів.

Легкість маніпулювання творами, зафіксованими в електрон­ній формі, породжує численні питання, пов’язані з охороною немайнових прав в Інтернеті, де твори постійно модифікуються, видозмінюються та заново розповсюджуються як самими авто­рами, так й іншими користувачами мережі. Реалізація немайно­вих прав щодо розміщених в Інтернеті творів є настільки склад­ною, що деякі дослідники навіть висловлюються за повну відмову від цієї категорії прав авторів.

Авторські матеріали інтернет-видань найчастіше потерпають від передруків і масового плагіату. Підґрунтя такої ситуації було закладено ще на початку становлення української інтернет-журналістики. Не секрет, що перші інтернет-видання широко використовували ідею веб-оглядів як один з найпростіших спо­собів інформаційного збагачення ресурсу. На деякий час основ­ним завданням інтернет-видань став передрук інформації та статей з інших сайтів. Звісно, роль авторських проектів у становленні та розвитку мережної журналістики важко переоцінити. Та водно­час їхня поява спричинила бум порушень прав авторів, чиї матеріали на власний розсуд і без виплати будь-якої винагороди використовували новоспечені упорядники інтернет-видань.

Не останню роль в активізації цих порушень відіграв і низь­кий рівень правової культури журналістів. Доступність текстів, які публікуються в мережі, робить їх дуже привабливими для тих працівників преси, котрим не хочеться проводити власне розсліду­вання чи йти на інтерв’ю. Заповзятливі журналісти діють за прин­ципом: те, що опубліковано в інтернеті, належить усім. У результаті тексти співробітників інтернет-видань безупинно привласнюються.

Зоряна Гарасимів

жур 47

Типи графічних файлів. Растрова і векторна графіка

Марія Ігнат

Графічні формати файлів призначені для збереження зображень. Це можуть бути фото, малюнки, проскановані книги.

Способи форматування задають структуру даних і відрізняються один від одного. Для того, щоб комп’ютери і програми могли читати і обробляти дані, структури файлів повинні відповідати певним правилам.

Найбільш відомі два способи візуалізації: растровий і векторний.

Перший спосіб асоціюється з такими графічними пристроями, як дисплей, телевізор, принтер. Другий – для векторних дисплеїв, плотерів.

Найзручніше, коли спосіб опису графічного зображення відповідає способу візуалізації. Інакше потрібна конвертація. Наприклад, зображення може зберігатися в растровому вигляді, а його необхідно вивести (візуалізувати) на векторному пристрої. Для цього необхідна попередня векторизація – перетворення із растрового в векторний опис. Або навпаки, опис зображення може бути в векторному вигляді, а треба візуалізувати на растровому пристрої – необхідна растеризація.

Растрова візуалізація грунтується на представленні зображення на екрані або папері у вигляді сукупності окремих точок (пікселів). Разом пікселі утворюють растр.

Векторна візуалізація ґрунтується на формуванні зображення на екрані або папері малюванням суцільних ліній (векторів) – прямих або кривих.

Домінуючим зараз є растровий спосіб візуалізації. Це обумовлено більшою розповсюдженістю растрових дисплеїв та принтерів. Недоліки растрових пристроїв – дискретність зображення, особливо це помітно на дисплеях. Недоліки векторних пристроїв – проблеми для суцільного заповнення фігур, менша кількість кольорів, менша швидкість (в порівнянні з растровими пристроями).

Растр – це матриця комірок (пікселів). Кожний піксель може мати свій колір. Сукупність пікселів різного кольору утворює зображення. Растрові зображення також можна розглядати як один з різновидів опису зображення, штучну модель зображень.

Роздільна здатність характеризує відстань між сусідніми пікселами. Крім того, растр характеризується формою пікселів.

Кількість кольорів є однією з основних характеристик растрових зображень. Для того ж самого поняття часто використовується словосполучення глибина кольору.

Взагалі, кількість кольорів є важливою характеристикою для будь-якого зображення, а не тільки растрового. Згідно психофізіологічним дослідженням око людини здатне розрізняти 350000 кольорів.

В комп’ютерних графічних системах використовуються такі типи зображень:

• двоколірні (бінарні). Найчастіше зустрічаються чорно-білі зображення.

• Півтонові – градації сірого або іншого кольору.

• Кольорові зображення.

Існують такі графічні растрові формати: APNG, BMP, ECW, GIF, HDP, ICO (Windows Icon), ILBM, JPEG, MNG, PCX, PNG, PSD, TGA, TIFF, WMP, XPM.

JPEG (Joint Photographic Experts Group)

Не дивлячись на те, що ми розглядаємо Jpeg як графічний формат, насправді це перш за все принцип стиснення, один з найпоширеніших в даний час.

Jpeg реалізується таким чином: спочатку зображення розбивається на блоки 8*8 пікселів. Потім записуються два типи інформації – усереднена інформація про блок і інформація про його деталі. А далі, залежно від вибраного ступеня стиснення, викидається та або інша кількість додаткової інформації. Зрозуміло, що чим менше буде файл по розмірах, тим гірша буде його якість.

GIF (Compuserve Graphics Interchange Format)

Формат, який в основному використовується для потреб Інтернету.

Цей формат, як можна зрозуміти з назви, був розроблений компанією Compuserve для швидкіснішої передачі зображень по своїх однойменних мережах в 1987 році.

Первинно це був формат, що підтримує 256 індексованих кольорів і більше нічого. Але незабаром один програміст виявив невикористану можливість GIF – записувати в один файл декілька картинок і програвати їх з певним перериванням.

PNG (Portable Network Graphics)

Третій кит (перші два – це JPEG і GIF), на якому тримається графіка в Інтернеті. Найперспективніший формат для розвитку всесвітньої мережі.

PNG – це молодий формат, спеціально розроблений як заміна для Gif.

PNG, на відміну від Gif, використовує будь-яку кількість кольорів, навіть 48-бітовий колір. PNG також підтримує прозорість. І навіть не просто прозорість, а різною мірою, тобто можуть зберігатися напівпрозорі (1-99%) пікселі. Це, звичайно, розширює можливості web-дизайну і робить цей формат вельми привабливим.

Вбудована гамма дозволяє правильно відображати кольори на всіх комп’ютерах, незалежно від платформи.

APNG – це звичайний PNG-файл з додатковими блоками (специфікація PNG це дозволяє). Перший кадр APNG-анімації зберігається як звичайний потік PNG, і декодери, які не підтримують APNG, просто відобразять цей кадр.

Всі кадри, крім першого, кадрова частота і т. д. зберігається в додаткових блоках PNG-контейнера.

TIFF (Tag Image File Format) — графічний формат, розроблений компанією Aldus (сучасна Adobe) у 1987 році, як один з базових універсальних форматів представлення високоякісних зображень, які використовуються у поліграфічній галузі. Незважаючи на те, що формат досить старий, він не втратив своїх позицій і досі широко використовується за призначенням. Найбільш недавня версія формату, TIFF 6 представлена у 1992 році.

BMP (Windows Device Independent Bitmap)

Власний формат операційної системи Windows. Розроблявся свого часу спеціально для неї програмістами компанії Microsoft. Підтримує індексованих (256 кольрів) і RGB колір. Даний формат розуміють абсолютно всі графічні і не тільки редактори, що працюють під Windows. Але це чи не єдина перевага формату. Недоліки:

1. BMP абсолютно не підходить для Інтернету.

2. BMP це украй невдалий вибір для подальшого роздруку.

3. BMP апаратний залежний формат.

4. Він некоректно використовує RLE стиснення.

5. Цей формат займає невиправдано багато місця.

ECW (Enhanced Compression Wavelet) –  формат файлів растрових зображень, оптимізований для зберігання аерофотознімків та космічних знімків, що використовує техніку сплеск-стиснення з втратами даних. Формат розроблений компанією Earth Resource Mapping. Формат ефективно стискає надвеликі зображення з прекрасним динамічним контрастом.

HD Photo або JPEG XR (колишня назва Windows Media Photo) – новий графічний формат, запропонований Microsoft у травні 2006 року на Windows Hardware Engineering Conference (WinHEC). Новий стандарт підтримується операційною системою Vista. У цілому ефективність HD Photo досить висока.

ICO (Windows icon) – формат зберігання значків файлів. Формат ICO аналогічний формату CUR (Windows cursors), призначеному для зберігання курсорів. Відмінність полягає в чисельному значенні одного поля в головній структурі, і інтерпретації значень двох інших полів цієї ж структури.

ILBM — різновид файлів формату TIFF використовувана для зберігання даних растрової графіки. Форматом підтримується кольорове зображення представлене сукупністю однобітних масивів, кожен з яких зберігає 1 біт даних для одного пікселя у зображенні. Такі масиви називають біт-планами (англ. bitplanes), або бітмапами (англ. bitmaps).

MNG (англ. Multiple-image Network Graphics) — формат графічних файлів. Підтримує всі можливості алгоритмів стискання PNG і JPEG (зокрема напівпрозору і гаму) для створення анімованих зображень. Поки підтримується тільки в Mozilla/NN6 і Konqueror.

PCX — стандарт представлення графічної інформації. Використовувався графічним редактором PC Paintbrush для MS-DOS компаній Microsoft (одній з перших популярних графічних програм), текстових редакторів і настільних видавничих систем типу Word і Ventura Publisher, розроблений компанією ZSoft Corporation (м. Маріетта, штат Джорджія, США). Не такий популярний аналог BMP, хоча підтримується специфічними графічними редакторами, такими, як Adobe Photoshop, Corel Draw і ін. В даний час не конкурує з форматами, які підтримують краще стискання: GIF, JPEG і PNG.

PSD (Photoshop document)

Власний формат Photoshop. Основна перевага – дозволяє зберігати абсолютно все, що можна створити в даній програмі: шари, додаткові канали, коментарі, шляхи і так далі. Зрозуміло, це дуже корисна властивість – часто робота над одним зображенням ведеться протягом декількох днів, і якби не було таких можливостей у форматі PSD, виникли б цілий ряд проблем.

Truevision TGA (TGA) — растровий графічний формат. Початково був створений компанією Truevision Inc для графічних адаптерів власного виробництва ще в 1984, але надалі набув популярності і використовувався на різних платформах, особливо в області обробки відео та анімації. Зазвичай файли цього формату мають розширення .tga у системах DOS-типу, або .tpic на комп’ютерах Macintosh. Формат підтримує глибина кольору 1—32 біти на піксель. Є також підтримка альфа-каналів, стискування в формат RLE.

Windows Media Photo — новий графічний формат, запропонований Microsoft у травні 2006 року на Windows Hardware Engineering Conference (WinHEC). Новий стандарт підтримується операційною системою Vista, а також будь-якій ОС зі встановленим .NET Framework 3.0. Він визначає колірні формати для друку і для відображення кодування цілочисельною і з плаваючою крапкою для розширення динамічного діапазону, опції стискування з втратами і без, ефективне декодування для багатьох дозволів і мінімальні витрати комп’ютерних ресурсів для перетворення або декодування.

X Pixmap (XPM) — текстовий формат графічних файлів. Використовується системою X Window. Головною особливістю формату є те, що він використовує семантику мови Сі і може бути включений у код. Розроблений в 1989 Daniel Dardailler і Colas Nahaboo з Bull Research Center в Софія Антиполіс (Франція). Пізніше був вдосконалений Arnaud Le Hors.

Існують такі векторні формати: SVG, EPS, WMF, EMF, CDR, CMX.

Scalable Vector Graphics (скорочено SVG) (від англ. масштабована векторна графіка) — специфікація основаної на XML мови розмітки та формат файлів для двовимірної векторної графіки, як статичної, так і анімованої та інтерактивної. SVG може бути виключно декларативним, або містити описання сценаріїв. Зображення можуть містити зовнішні посилання шляхом застосування простих XLink-ів. Ця специфікація є відкритим стандартом, розробленим робочою групою англ. SVG Working Group організації World Wide Web Consortium.

Encapsulated PostScript (EPS) — розширення формату PostScript, дані в якому записуються у відповідності зі стандартом DSС (англ. Document Structuring Conventions), але при цьому c поруч розширень, що дозволяють використовувати цей формат як графічний. Формат EPS був створений компанією Adobe на основі мови PostScript і послужив базою для створення ранніх версій формату Adobe Illustrator.

WMF (англ. Windows MetaFile) — універсальний формат векторних графічних файлів для Windows додатків. Використовується для зберігання колекції графічних зображень Microsoft Clip Gallery. Формат розроблений Microsoft і є невід’ємною частиною Windows, так як зберігає послідовність апаратно-незалежних функцій GDI (Graphical Device Interface), безпосередньо виводять зображення в заданий контекст графічного пристрою (на екран, на принтер і т.п.). Дуже часто WMF неявно використовується для збереження образу вікна виведення програми і його подальшого відновлення, а також при перенесенні інформації через буфер обміну (clipboard).

Формат файлу CDR — векторне зображення або малюнок, створений за допомогою програми CorelDRAW. Даний формат файлу розроблений компанією Corel для використання у власних програмних продуктах. CDR-файли не підтримуються багатьма програмами, призначеними для редагування зображень. Проте, файл можна експортувати за допомогою CorelDRAW в інші, більш поширені і популярні формати зображень.

Комплексні формати: DjVu, PDF.

DjVu — технологія стискання зображення з втратами, розроблене компанією AT&T спеціально для зберігання відсканованих документів — книг, журналів, рукописів та ін., де наявна велика кількість формул, схем, рисунків та рукописних символів, котрі роблять повноцінне розпізнавання такого документа надзвичайно складним та трудоємним. Також це дуже ефективне рішення, коли необхідно передати всі особливості оформлення документа. Наприклад в історичних документах важливим є не тільки зміст, а й колір, фактура паперу, його дефекти: тріщини, сліди від згинів, клякси, залишені сліди предметів тощо.

Portable Document Format (PDF) — відкритий формат файлу, створений і підтримуваний компанією Adobe Systems, для представлення двовимірних документів у незалежному від пристрою виводу та роздільної здатності вигляді. Кожен PDF файл може містити повну інформацію про 2D документ, таку як: тексти, зображення, векторні зображення, відео, інтерактивні форми та ін. В грудні 2007 року, формат PDF було затверджено в якості стандарту ISO 32000.

Мережа Інтернет – ще один крок в еволюції

Мережа інтернет є наступним кроком еволюції (після письма, радіо, телебачення), і, безсумнівно вона започаткувала зміни в нашому суспільстві, інтернет знищив відстані між інформацією всього світу і дав можливість не лише читати опубліковані тексти, фото, графіку, звуки та відео, а й самим публікувати їх без особливих труднощів. З урахуванням сучасних технологій львівський науковець Борис Потятиник дає таке визначення масовій комунікації: це інформаційні потоки, розраховані на велику гетерогенну аудиторію, розділену просторовими та часовими бар’єрами. Просторову та часову роздільність, яка вважаються основною характеристикою ЗМК, можна реалізувати лише технічними засобами.

Портал (від грецького портал - ворота) – потужні інформаційні системи, що об’єнують максимально можливу кількість сервісів.

Робити класифікацію електронних ресурсів доволі складно, оскільки переважно вони комбінуються на одному сайті, чи порталі. Якщо ми беремо таку важливу характеристику для друкованих видань, як періодичність, то в інтернеті її просто немає, оскільки відсутній процес друку. Тому інформація може публікуватися по мірі її надходження. Звісно, в мережі існують ресурси, що прив’язані до періодичності. Це, наприклад, електронні версії друкованих газет та часописів, які їх дублюють. За цим принципом, наприклад, існують сайти Україна Молода (umoloda.kiev.ua), Столичные новости (sn.com.ua), Сегодня (www.segodnya.ua) Дзеркало тижня (www.dt.ua) і т.д. Однак переважна більшість видань наповнюються спорадично, тоді коли надходить інформація, тобто сайти інформагенств (www.unian.ukr.net, www.dinau.com.ua, www.ukrane vvs.com.ua, www.interfax.com.ua).

Інший приклад - сайти фірм та корпорацій. З одного боку, ми можемо їх назвати неперіодичними, оскільки інформація на таких ресурсах є статичною. Однак переважна більшість має сторінку з новинами, яка постійно поповнюються. Єдине, що можна сказати однозначно - традиційні класифікації для електронних видань не підходять, оскільки можливості комп’ютерної техніки дозволяють комбінувати різні види видань в одне. Наприклад, вже згадувані нами портали можуть містити одночасно і вебсторінки, і різнотематичні сайти, і каталог, і пошукову систему, і ще безліч сервісів, таких як електронна пошта, які не належать до масової комунікації. Прикладами порталів можуть бути Bigmir (bigmir.net), Ukr.net (ukr.net), Яндекс (yandex.ru), Рамблер (rambler.ru)і т.д.

Необхідно зазначити, що першопочатково інтернет не був засобом масової комунікації. Основне його призначення було спрямоване на міжособистісне спілкування. Наразі такі технології підтримує величезна кількість програм. Основне призначення електронної пошти - надати користувачам можливість спілкуватися один з одним. Сам процес спілкування відбувається шляхом пересилання текстових та інших файлів, подібно тому, як при звичайній поштовій переписці люди обмінюються листами або листівками. Унікальність електронної пошти полягає в тому, що вона може доставлятися практично в будь-якій з будь-яких світових мереж, поєднуючи їх у єдиний простір. Інша особливість електронної пошти є її універсальність. Послугами пошти можна скористатися як при постійному, так і при сеансовому доступі до мережі. Всі ці якості забезпечують величезну популярність електронноø пошти. По оцінках фахівців, на сьогодні кількість користувачів становить, як мінімум, 100 мільйонів чоловік, причому близько 10 мільйонів з них використовують винятково електронну пошту, не маючи доступу до інших ресурсів інтернету.

В останні роки дуже популярними ЗМК стали соціальні мережі – www.vkontakte.ru, www.connect.ua, www.odnoklassniki.ru, на яких зареєстровані мільйони наших співвітчизників.

Є інтернет-портали, які працюють лише за рахунок користувачів, нові технології зробили видання повністю інтерактивними. Читачі одночасно є і авторами, оскільки вони активно беруть участь у обговоренні, обробці та створенні нової інформації на сторінках сайту. Наприклад, відома інтернет енциклопедія Вікіпедія (www.wikipedia.com) створена повністю з статей користувачів інтернету. Про інтернет-портали Вікіпедія пише наступне:

«Інтернет-портал (від англ. portal «головний вхід; ворота») (або портал, інформаційний портал) – сайт, що надає користувачеві Інтернету різні інтерактивні сервіси (Інтернет-сервіси), які працюють у рамках єдиного сайту.

Також портали функціонують як точки доступу до інформації у Інтернеті або сайти, що допомагають користувачам у пошуку потрібної інформації через Інтернет. Такі портали представляють інформацію з різних джерел або тем об’єднаним способом і також називають навігаційними сайтами.

Ідея роботи порталу – створення або представлення критичної (найбільшої) маси Інтернет-сервісів, якими б можна було залучити до себе таку кількість користувачів-відвідувачів, яка буде постійно поповнюватися та збільшуватися.

Горизонтальний портал (або універсальний портал, портал загального характеру) – це портал, що охоплює багато тематик, представляє набір сервісів (які обслуговують, по можливості, всі теми) й орієнтований на максимально широку аудиторію, на максимальне охоплення її інтересів. Найбільш відомі горизонтальні портали (по секторах Інтернету) – Yahoo! (англомовний), Яndex, Mail.ru (обидва – російськомовний), Ukr.net (україномовний).»

Також сьогодні доволі популярними ресурсами стали веблоги, які читають. Тому думки написані, ніби для себе, стають здобутком загалу.Тек ст в такому виданні не проходить ніякого редакційного опрацювання, що суперечить деяким визначенням електронних видань. Однак, це явище не можливо не помітити.

Світова інтернет спільнота звернула увагу на веблоги лише нещодавно: після потопу в Новому Орлеані (США) та військової операції в російському місті Нальчик. Офіційні засоби інформації не могли дати повної картини подій. Тоді як блогери цих міст давали майже щохвилинну інформацію з фотографіями.

В Україні на базі блогових технологій існують багато видань, які наповнюються так само безсистемно усіма членами їхніх спільнот. Це наприклад “Мережева платформа “Бриколаж” (http://lab.org.ua), “Бійцівський клуб” (http://bklub.org.ua), “Український авангард” (http://ua-so.org.ua).

.Найбіль популярними світовими інтернет-порталами є www.wire.ap.org; www.reuters.com; www.afp.com.

Найбільша проблема інтернету зараз - його мала поширеність, оскільки для роботи з ним потрібна дорога і складна апаратура (ПК, оснащений модемом, та телефонна, або виділена лінія). Наразі мобілізація населення великих мегаполісів майже закінчилася. Зараз, навіть, більшість школярівм ають власні мобільні. Сучасні телефони мають в більшості слабкі можливості для роботи з інтернетом. Але майже всі оснащенні доступом до мережі через протоколи WAP та GPRS. Здешевлення послуг та нарощення апаратних потужностей мобільних зможе долучити до інтернету велику частину населення.

Чи закінчилась епоха книги?

Люди звикли все ділити на частини, на етапи. Щоб все було систематизовно, як то кажуть, “по поличках” розкладено…Таких етапів — до і після — в іторії є безліч, просто не перелічити. До винайдення електрики, і після, до першого атомобіля, і після нього…

Сьогодні основною особливістю суспільства є комп‘ютеризація, електризація, механізація. Причому, абсолютно у всіх сферах людської діяльності. Добрався цей процес і до старих-добрих , улюблених нами з дитинства бібліотек. Кажуть, таке явище як книга поволі відмирає. Кажуть, можливість читати книги в електронному варіанті заміняє нам паперовий екземпляр. А ще кажуть, що сьогодні в Інтернеті можна знайти практично все, будь-яку книгу, тільки забажай.. Чого не зробиш в бібліотеці — там завжди чогось бракує.

Дозволю собі не погодитись…. Епоха книги, епоха комп‘ютеризації… Звісно, дуже добре, коли потрібну інформації можна знайти в Інтернеті. Не виходячи з дому, не витрачаючи лишнього часу, просто сів — і читаєш. Адже люди завжди у всьому шукають легших шляхів. Проте говорити, що епоха книги закінчується -абсурдно. Таке явище, як книга, не втрачає своєї актуальності. Знаємо з власного досвіду, що задоволення посидіти в зручному кріслі, прочитати кілька рядків хорошого твору за чашкою кави — ні з чим не порівняти. Тим більше, не порівняти з монітором ноутбука. Це одна з визначальних переваг “паперового” способу отримання інформації.

Крім того, сьогодні існує безліч цікавих проектів, в яких головним елементом є книга. Зокрема, так званий процес “визволення” книги — буккросинг. Цей проект набув великої популярності в Європі, а сьогодні активно розвивається в Україні. Суть буккросингу дуже проста: прочитавши книгу, власник залишає її в громадському місці — у парку, в кафе, для того, аби книга знайшла собі наступного читача. Людина, яка знайде книгу, робить аналогічно. Зареєструвавшись на спеціальному сайті в Інтернеті, можна слідкувати за “міграцією” своєї книги. Як бачимо, проект цікавий, популярний, поширений серед молоді, що не менш важливо. А головне: основа проекту саме друкована продукція — книга.

Як би банально це не звучало, книга — це символ мудрості, духовне джерело, яке існувало ще з давніх віків. Мабуть, недарма, святині цервки це зажди книги, в будь-якій релігії. А в Біблії читаємо – “Спочатку було слово”… Слово — як основа книги, її основний елемент, першопочаток, вічний елемент.. А хіба може закінчитись те, що вічне?

Марія Мамчур

Вітчизняні та зарубіжні пошукові системи

Пошукові системи