Літературна студія 87

Я бачу вогник твій на тій

горі. Неначе уві сні

бродив туди.

Кругом пісок

проблем буденних

і турбот,

все ближчі ці – твої вогні,

все глибші ці – мої сліди.

Я досі йду.

Серед зірок

шукав тугий пасок

зі снів,

щоб легше йти було. Але

вогонь засліплював мене.

Випалював усе.

І я б

до цього звик,

та ось він зник.

Я ж навіть не зустрів

тебе!

Лише застав там купу злив.

Ніщо мене вже не веде.

Я змок.

Пройшов тут дощ і грім

твоїх думок

та почуттів…

Вже після цього зрозумів.

Що в мене був один замок,

а в тебе

двадцять сім

замків.

Лілі

вкотре стримають порив віконні рами

і мелодії зіграють якось повільніше

як же ти потрібна мені тут, кохана…

і ніхто із інших.

розбивають грань, де самота мембранна

кам’яні споруди знову возведе -

нема більш за щастя, аніж тут, кохана…

бачити тебе.

ці сніги впадуть, і потім знов розтануть,

і симфонію зими нам вітер ще озвучить,

ми підем з тобою в цю красу, кохана…

назавжди щасливі й нерозлучні.

29.11.11

день народження ZSUF
“Коза”, Тернопіль
17 грудня 2011 року о 21:00

Акція відбувається за підтримки видавництва “Крок”.

Вхід – 20 гривень.

Братимуть участь:

Музика:
Drumтиатр (Львів-Станіслав-Калуш)
Futurin (Київ)
Amistad (Дніпропетровськ)
Bodhysatva (Тернопіль)
Adibas (Тернопіль)
Хопта (Тернопіль)
Тренер (Тернопіль-Карістос)

Література:
Розігрів від покоління 87: Мар’яна Судова, Юрій Матевощук, Василь Колісник, Юля Бабак
Юрій Завадський (Тернопіль-Петриків)
Мірко Боднар (Львів)
Мар’яна Максим’як (Львів),
Микола Шпаковський (Львів-Теребовля)
Юлія Скорода (Київ)
Грицько Семенчук (Львів-Проскурів)
Артем Полежака (Київ)
Іздрик (Львів-Калуш)

Livepaint:
SWB (Тернопіль)

Video:
ZSUF

Так, я так думаю. А я

як думаю, не зміню думки

І самовпевненість моя

відбірна, вищого ґатунку.

Чого ж іще чекати з часу,

Просити в світу? Вбити страх?

Сховати фобії під масу,

Скувати жахи у серцях?

Хіба це все мені потрібно?

Хіба це все потрібно вам?

Мої слова давно безплідні –

не вір, не вір моїм словам.

Вони лежать там впереміж,

Від них гуде вся голова

І пити каву краще, ніж

Відмінювать дієслова.

Коли ти відчуваєш втому,

чужі думки – як ніж по горлу,

хоч справа навіть не у цьому.

Якщо втомився – йди додому.

а б в г ґ д ж з е… и… бля треба було краще вчитися в школі.

Синіла стигла паморозь осіння,

важка і світла, падала в пісок,

розкрилено сягнула до кісток —

тобі ще хочеться отого воскесіння?

Вогка і тиха народилась ніч,

солодка мряка освіжала подих,

і осінь танціювала пліч-о-пліч

зі скрипалем в підземних переходах.

Я каялась, молилась і клялась,

в повітрі жарко; я сплітала руки;

страждала, зболена, а вранці вознеслась -

у ефемерні згустки відблисків і звуків.

У перетриманому сонці та вині

той листопад лічив останні дні

і тільки вогнище жевріло серед ночі

випроводжало осінь світ-за-очі

Деколи знаходиш на собі синці

Й не знаєш, курва, від чого.

Фізика б’є по тобі, старий,

Не забудь із себе вибити мотлох!

Дівчата ті, що швендяють попри вокзали

У зимному тягучому листопаді –

Мають дуже клейкі довгі погляди,

Чи краще: запрошення на три кави?!

І думаєш, що ти вже настільки дорослий,

Що можеш завести кота чи жінку.

Пожежники вже вдосвіта гасять горілку,

А в тебе закінчились гроші.

Тай серце на грудях як камінь,

А потопаючі хапаються леза.

Перша любов гарує в Італії,

Остання любов виготовляє протези.

Очі сльозяться немов з переляку,

Вереск і розпач закрались в душі моїй –

Бродять по місту бездомні собаки.

Ти відпусти мене альбо здуши мене.

Там, де засклили мене падолисти,

Зíрву чекання в набряклі сніги,

Я ж не зумію інакше й пройдисвіт

Мій все сприймає у гострі штики.

Терни і жили, де вию я вовком,

Кинуть мені від хлібини окраєць,

Тільки ніхто не дізнається толком,

Що у полях скреготять вовчі зграї.

Відчай уп’явся, я долю клену,

Кпини сивіють і вже застарілі –

Хто розірве цю тонку тятиву?

Хто моє серце прострілить?

Очі сльозяться в розтрощену лють

Звуком падіння скривавлених тіл –

Чути гарчання, за що в нас плюють,

Знов на собак розпочавши відстріл.

15.11.11

19 листопада (субота) о 17:00 фестиваль-ресторація «Диван»

Видавництво «Крок» ( http://krokbooks.com/ ) презентує поетичну збірку «ЛЮДИ» – другу книгу молодої авторки Мар’яни Максим’як, яка вийшла друком у видавництві у 2011 році. До неї увійшли вибрані поезії авторки, написані протягом восьми років.

Автор передмови до збірки поет та перекладач Остап Сливинський говорить про вірші Мар’яни наступне: «Рядки Мар’яни Максим’як – найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення».

Чому «ЛЮДИ»? Бо люди вміють кохати, відчувати, плакати, бояться втрачати, бувають щасливі, сумні, потрапляють на сторінки газет, старіють, міряють час відстанями доріг, викуреними цигарками, мріють про вічність. Авторка у своїх віршах часто акцентує на людині, її проблемах, переживаннях, стосунках. Каже, що це поезія для людей і про людей.

Дмитро Стретович, координатор літклубу «Маруся» про книгу «ЛЮДИ»:

«Справді добра жіноча поезія, яку хочеться перечитувати, а окремі рядки – заучувати. Мар’яна вміє глибоко дивись на звичайні речі, показувати банальні деталі в незвичних ракурсах. Сьогодні така поезія має особливе значення: вона нагадує людям, що радість життя в дрібницях».

Довідка про авторку:

Мар’яна Максим’як народилась на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет та Львівський національний університет імені Івана Франка. Пише поезію, прозу. Авторка дебютної збірки «Solo душі» («Каменяр», Львів 2004) та збірки вибраних поезій «ЛЮДИ» («Крок», Тернопіль 2011).

Учасниця численних Всеукраїнських та Міжнародних літературних фестивалів та проектів, зокрема літературних тандемів з Тарасом Прохаськом, Мар’яною Савкою, новозеландською поеткою Селіною Тусіталою Марш.

У 2010 році отримала заохочувальну премію літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” за поетичну збірку “Цифри, що танцюють”. Активна у галузі відеопоезії, її відео вірші у 2011 увійшли до шорт-лісту двох Всеукраїнських відеопоетичних премій («БУК» та «CYCLOP»). Вірші перекладено англійською мовою та на іврит.

Живе та працює у Львові.

Офіційний сайт авторки: http://marimaksymiak.wordpress.com/

Організатори: видавництво «Крок», літературний клуб «Маруся»
Інформаційна підтримка: «Буквоїд», «Арт-Вертеп», «ЛітАкцент», «Платформа»

Колись я прокинуся посеред ночі

і знатиму вже на певне що тебе немає поряд.
Бо ліжко насправді таке велике коли ти в ньому один
бо кімнати подовжуються немов захворіли сухотами

і віконниці.. ці прокляті віконниці що стають ешафотом.
Мав би біль то тримав би її у коморі не пускав би на вулицю

геть її звідси.
Мав би страх так сховав би його у підвалі аби вив він нечутно для всіх.
Мав би злість керував би цим світом поволі
був би страх мов собака ручна та натомість лиш зірка у оці
від вікна де колись ти поїла вазони чаєм… так чаєм.
Що тепер? Тільки ніч. Тільки вікна пре мруженні/сонні/ і голі

хто тепер закриває долонею очі так поволі що чути крізь стіни.

І від злости від лютої люті тавтологій подавлених в скринях

загризаю свій сон прямо в шию та й поволі його засинаю.

Все вже мертве ілюзії білі… цвітом вицвілим обгоріли

але ж як ти тепер??

та годі…

кулі маршем пройшлись по скроні.