…це ж я минав тепло святинь,
Відхрещувався Твого імені.
Благаю, Боже не покинь,
Благаю, Господи прости мені.
(невідправлена вечірня смс без адресанта).
1.
Щоранку помах рук «…отця і сина…»
Виходжу в цю придворну каламуть,
Слабку й поламану неначе хворостина,
Чекає, знову потай навернуть
До істини прилеглу близько путь
Злі сили зодягнувшись у скотину.
2.
Пісок у жмені сиплеться камінням
З очей, котрі набралися проваль,
Відводячи від погляду паління
Застиглих комбінацій F4 + Alt.
Невже вОнО проклáде магістраль
По наших душах зрозуміння.
3.
Кричи у тьму, що вже приходить ніч таки
Бо вікна чують як виють собаки,
То значить, напевно, чекати небіжчика –
Непотріб зітхання, примови і факти.
Лиш тупіт коней неземних переляканих –
То смерть наганяє їх впевнено віжками.
4.
Від сорому не бачити вже правд,
Душа кудись ховається в загати,
Бо тіло звичне – на столі ікра,
Вона ж черствіє хлібом чорнуватим,
І більш не зна, кому тут присягати,
За те, що совість хтось від неї вкрав.
5.
Життя – не сіль і не солодка вата.
Ми незнайомці, але всі інертні –
Ікони в церкві звикли цілувати
І бруд купюр у білому конверті.
Твій досвід – переддень твоєї ж смерті,
Але потрібно жити, потім доживати.
6.
тАм вже лунає неймовірна меса,
Прочитують з книжки чиїсь імена,
І всіх об’єднала єдина адреса,
Чи може одна і суспільна труна,
Як жаль, не востаннє цей залп пролунав.
…багато ж війна назбирала репресій.
7.
Вичерпують подих проваллями звихнуті
Від тих повсякденних і стомлених міст,
Бо хтось помилився дверима із виходом,
Бо хтось повирубував зелень і ліс.
Насправді ж ішов лиш один егоїст,
І всім не давав вже можливості дихати.
8.
Гріхами німими любов перекроєна,
В серцях вже зимує незмірна скорбота,
А рани від болю течуть незагоєні,
І погляд людський зостається жорстоким
В очах, де можливо відчути на дотик –
Тече понад міру глибоке болото.
9.
Це все нестерпне часоспоглинання
Міняє на тілах забруднену білизну.
Заходь твоя зупинка скоро вже остання,
Лиш ти цього мабуть іще не визнав,
Кімнатний рух пустелю досі стисне,
Бо кров твоя полине у вливання.
10.
І п’яний кондуктор забуде білет перевірити
В трамвайних вагонах що сунуть давно в нікуди.
Під церквою бабця з долоні проказує «Вірую…»,
А сніг починає невдячно мести,
На цвинтарі ставлять вже нові хрести,
Священики пишуть сумні панегірики.
11.
Так хотілось без стиду розплакатись,
Як ридали над храмами круки,
Мимоволі вітали нас знаками –
За дверима був чути чийсь стукіт.
«не печальтесь, що всіх не вернути –
вам самим це під силу відчути».
12.
Що скажеш про цей твір, величний маляре,
Котрий писала, потай, навмання
Твоя всеобіймаюча небесна канцелярія.
Скажи що варті фарби, скільки талярів
Потрібно викласти, забувши всі звання,
Аби ти блуд цей знову зупиняв?
Очі сльозяться немов з переляку,
Завантаження ...