Літературна студія 87

В’ється рутина у простори мідні,

З розуму сходиш зриваючись в плин,

Може, для когось ще бути потрібним,

Може, нікому ніким.

Правда, що істина є за горами –

Досить ходити до різних кравців,

Що обшивають цю плаху над нами:

З білого в чорне, із радості в гнів.

Крик і мовчання – суміжний супротив,

Більше омани і більше брехні,

Слово розпродане в попіл за дотик

В посмішці винній або в сум’ятті.

Терен на голову, зраду у пам’ять,

Скільки ж примхливості, зверхніх образ,

Хтось в запитаннях шукає провалля,

Хтось в пустоті нечистотний екстаз.

Символи в серці порізані, зранені,

Каменем строщені в білий пісок,

Тільки сипучість зрадлива, споганена

У дев’ятнадцятий виразний крок.

Час егоїзму, у ньому обитель

Тих зрозумінь, мов облуда страждань –

Мить замість вічності цінно прожити

Лиш без хвороби і без нарікань.

Серце схололе у темінь просилося

Крізь запопадливість в морок від ран.

Нам залишилось чекати до милости

І сподіватись, що змовкне орган.

19.03.10

АЕ

Хвилини великого щастя = час.

Украдена пам’ять, зім’ятий, без неба.

Увійшов до кімнати, показав пальцем,

Відчинене вікно, звідки.

Ае, справжній, дійсність, стороннього.

Хтось увійшов до кімнати, показав пальцем,

Украдена пам’ять, не.

,

З чого узяв собі, покарання к,

Еее, стиль, звідки, звідки.

Між = великою людиною, купою м’яса,

Колишнім кимось, піхвою, водою.

Е ≠ е, к ≠ к, хтось ≠ кимось.

Нґ, ер, ож, л, нґ…

Вранці прокинувся тебе немає
Чому мені знову наснилось
Що ти була?

ми провалялись на ліжку
до обіду…і пішли
заварювати чай

ми були учора разом
а нині ти у моєму сні
тримаючи за руку

ми були дітьми
не відпускаючи кричав
щоб чули усі

ми його любили
він був для нас ріднішим за все
тому дали йому гарячого чаю

Тиша враз прийшла
Прокинувся сам
Тебе немає і знову печаль
Глянувши на балкон
Янгол чай допивав…

«неREальне»

Завмирає годинник,
завмирають слова.
те, чого не зупиниш,
відійшло в небуття.
той, кого не обнімеш,
тихо скаже “прощай”,
той, кому ти так віриш,
просто зрадить ваш рай.

Прости мене

за те , що був жорстокий,

що не вважав  тебе своєю суттю.

Прости мене

Прошу пробач за все…

За все, що не давало в ночі спати,

За ті думки, які, мов миші, гризли душу,

 За мою злість

І мою нетерпимість.

Прошу прости

Ти мою грішну душу.

Прости, що я тебе

У сутінках залишив.

Залишив і більше не вернувся…

А ти чекала і просила не вбивати.

Та я не чув,

І відчував лише спокусу

Надпити твою милу душу…

По тихій весняній алеї
Листочок вітер колотив.
Шматочок сонця золотого,
Шматочок осені котив.

Прохожі сірі проходили
Все мимо, мимо… Тупіт ніг…
Шматочок осені топтали
І міг пропасти він в пітьмі.

В зневірі тоне він буденній,
Щодня блукає між людьми.
Не знає він, що особливий -
Осінній лист серед весни.

перед тим як кинути курити
є винятковий вечір
накуритися ніби напередодні самої
смерті
щось збіжне я помічаю в жінок
які подальшого дня замишляють
прикластися до дієти
напхатися щоб аж затріщало

а от Бог і гроші люблять порядок
ніяких винятків
жодних але

ще ніхто дотепер не відіймав у мене привілею
робити особисті помилки
тліє сніг
людині яка збудувала державу в собі
зовнішня влада не є потрібна