Літературна студія 87

«Я твій» – шепочеш ти мені щоденно,

«Твоя» – у відповідь кажу тобі,

Ти той,що не втрачає себе в терні

Я та, що далі сил не має йти.

«Разом» – спроквола прошепочуть віти,

«Невинні» – скаже бурі зорепад

Та ще колись нам прошепочуть діти:

«Ви марили цим маревом орлят».

«Тепер» – сказала ніч безшумна й вічна,

«Не зараз» – сказав місяць мені враз

Ми плачемо з тобою неуклінно

Будуємо і валимо все невпопад.

«Забудеш» -  хтось тихенько проказав

«Відчуєш» – мовила моя зоря

«І не побачиш» –  хтось невинно  проридав

«Лише почуєш» –  мовила мені пітьма.

Пообіцяй собі в понеділок що коли закінчиться цей тиждень

ти уже будеш вільний від усього.
Від недуг
від поганих думок

від залежностей

і від віршів.
Немає різниці чиї вони.

Пообіцяй собі бути вічливим із близькими і незнайомцями

із перехожими і каліками що милостиню просять
бо сьогодні ти взутий у туфлі за 1300 а завтра можеш бути на їхньому місці.
Також пообіцяй собі говорити українською, старатись по менше вживати русизми і діалекти всякі бо ти є носій державності…

бо у цій країні мова як герпес.
Не забудь також що у вівторок ти погасиш усі свої борги
від грошових до духовних,

особливо духовних.
І ось у середу зранку ти збираючись на роботу не маєш такого тягара за душею

ти навіть прокинувся на годину швидше

щоб не забути помолитися

і чекання сповнює тебе тривожністю як перед чимось не відомим
як перед цим днем що живе ще тільки но на сході.

Та й ти зовсім таки вже не юний/юна з відчуття самоповаги

і водночас “самомізерності” покинеш дім свій як після того

моменту коли сам без супроводу пішов вперше до школи через усе місто

з пересадками і тролейбусним пилом на манжеті сорочки.

Памятаєш який ти був дорослий у батьківських очах коли повернувся додому?

Сидів на білій табуретці чолом торкаючись стола,

а здавалось стеля за низька
і стіни за вузькі

і що в маленькій кухні задушно від твоєї дорослої самоповаги.

Памятай що твій маленький привід порадіти своїм перемогам

це вчасно кинути палити чи вживати.

І ось четвер прийшов так несподівано що здавалось це ніби то ще середа
а там п’ятниця

і в кінці тижня ти збагнеш свою важність у цьому світі

свою потрібність і свою мізерність

бо ти проживаєш в Україні
та різні режими і владні конфлікти не забороняють бути тобі людиною
чи не так?!

Самотність тече за вікном

Хвостом трамвая,

І душа відлітає

У бездумну безодню.

Часить.. повертаються хмари.

Немов тихі примари

Твого нелюблю.

Злітаю понад твоїми словами.

Немає мого не кохаю –

Є твоє не чекаю

Тікаю своїми думками

До твоїх недумок

Всієї правди не скаже циганка,
Лиш долоню обпалить пророцтвом.
На губах дотліває цигарка,
Як дорослості дивне свідоцтво.

Затуляє обличчя руками,
Загортає думками слова
І відверто, зла, бреше устами,
Аж хвилюється вітром весна.

Зачарована тихим безумством,
Озираюсь минулому в спину.
Образ твій не проси, не відпущу,
Час байдужий не пробуй, не спиниш.

Що ж ти давиш на жалість, ромо?
Всі тотеми і ідоли в річці…
Тричі кланялась в ноги богу
І готова прогнутись стільки ж.

Мну в долонях дрібноту мідну.
Твою правду купують за золото.
Поторгуємось? Скільки за гідність
Вже заплачено, перекуповано?

Відвертаюсь, ховаю подихи
У зимовий червоний шарф.
Місто сіре, свинцеве…прокляте,
Не здавай у оренду барв.

Пригадується мені, шо я вже шановній спільноті повідомляв про можливість організації виступу у Львові, а саме в УКУ!

От тільки жодна жирна дупа досі не зрухалась і не повідомила мені жодного результату!

КОЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛЛИИИИИИИИИИИИИИ???????????????

Отже. Звертаюсь до ваших лінивих задниць:

обговоріть, будьте такі ласкаві, мою пропозицію, що до виступу в моїй альмаматер.

Бажаючі можуть використовувати відеоінсталяції чи представити відеопоезію.

Хотілось би, щоб тут в коментах мені написали:

1) коли ви приїдете? (бажано будні дні)

2) що вам треба із тех забезпечення

3) список людей, які зголосилися

4) відмов від тих, кому доступне це повідомлення не приймаю!

5) люблю Вас!

Ти пам’ятаєш, як безжально настала ніч,

Вдумливо-чорна, як і квадрат Малевича?

Ти пам’ятаєш. Бо ми тоді – пліч-о-пліч –

Палили мости і грілися.

Ти пам’ятаєш ті затхлі потяги без тепла?

І нескінченність електропроводів

За вікном?

Експресіоністи заздрять.

Я би з радістю продала

Всі картини Пікассо,

Щоб купити одну –  Да Вінчі,

Але я не живу в Луврі,

Та й фарби

не вічні.

Ти пам’ятаєш, яка Сена під мостом Мірабо?

Вічна і непричасна, як моря в Айвазовського.

Під нашим спаленим мостом Мірабо,

Плине наша Сена.

(продовження…)

Сьогодні ти – сама любов,

Одна з чудових молодиць.

А завтра хто ти? Стерва знов?

Яке правдиве з твоїх лиць?

Невже так важко в простоті,

Яку створив з любові Бог,

Життя прожити без понтів

І зайвих псевдомперемог?

Напевно важко, ну бо ти

Боїшся правди і себе,

І ще боїшся темноти,

А світ тебе туди веде…

Ти все пройдеш і все мине,

І станеш вірною для Бога,

Як зрозумієш головне,

Що він не зрадив ще нікого.