Літературна студія 87

барабанні перетинки

заcкорузли

порепалися синім струмом

тхне волоссям запеклих кексів

роботящих мармиз

ослінчик фактично скреготнув

за оазою хронічного печива

шурхотить гожими сажотрусами.

Армія маленьких поетів

серед товариства п’яних проституток

та обриганих письменників

Хоче запрезентувати нові вірші

такі ж одноманітні та акольорові як старий паркет

Марії -

головної ведучої вечора,  де вже  всі вже накурені в 3d

Читають вірші про любов політику та п’яних двійників поетів,

Втрачених віками,

Про збуджених  глітвейном проституток

про Різдво, старого Йосипа та ясла, де родився Месія

„Ніхто не бачить від народження” відразу

всі на початковому етапі свого існування є сліпими”-

так каже Марія,

котра слухає Моцарта, Баха та Тоні Данзу,

хоча останній є зіркою бейсболу,

але аж ніяк не відомим композитором чи поетом

Марія намагається вийти з наукреного приміщення і

забути про весь цей цирк полишеної творчості,

про армію поетів,

Про письменників-бомжів,

Їй хочеться пам’ятати лише про маленького Месію.

Коли вона виходить на засніжені вулиці Нь’ю-Йорка

Прифронтового місця усієї емігранської ватаги,

шістдесятників

її руки пахнуть мандаринами та священними манускриптами

України

Груди Північного птаха засмічуються запахом солоного молока

а в цей час твої руки наповнені червоними пензлями. -

Ти малюєш свою версію Харківського позашляховика разом

із кишеньковим Парижем,

п’ючи щоночі солодкі вина вимальовуєш задеркуваті вулички

із тісними парфумерними крамничками та імігрантським крамом

рівними шпичаками та заледве освітленими ліхтарями.

Твоя картинка власної репродуктивної чуми з одинадцятьма

згубними коханцями- наполеонівськими повстанцями,

котрі щороку обміннюються чи то привітальними листівками

чи то президентськими місцями у Версалі.

Запах солоного скислого молока.

Зима гниє в тобі

гірляндами та новорічними книжками,

водночас нічний птах шукає їжу

під пахвами французьких куртизанок.

Горить любов моя на фоні тиші,
Ніхто її не зможе потушить.
Коханій я листа віршем напишу,
Спалю, і він в безодню полетить.

Вона цього, напевно, і не знає,
Що я десь є, і серденько болить…
Вона сидить в обіймах хлопців зграї,
А я мовчу, вбиває кожна мить…

Чи довго ще тягти на білім світі,
Чом я попав у твої довгі сіті?
Запхнула ти у глуш любов мою…

Нічого в світі гіршого не маю,
Ніж біль поета від того “не знаю”…
Пробач мені, та я тебе люблю…

Коли розум під владою серця,
Коли слухає тільки його
Від любові приймаєш цукерки,
Що солодять життя, як вино.

Розмотаєш ти першу цукерку,
Найсолодшу, найкращу з усіх.
Смак забудеш коли станеш мертвим,
Спогад вічним у пам’ять засів.

Розмотаєш ти другу цукерку,
Ця теж класна, солодка така ж..
І ти хочеш жити і жертви
Не треба нікому від вас.

Покуштуєш і третю солодку,
Не така вже солодка, нажаль,
Тай не тягне уже не солодке,
Ти це бачиш, тобі трохи жаль…

Через силу четверту до рота
Покладеш, просто пережуєш,
Відчуваєш – це вже пересолода
Та що зробиш – далі живеш…

Щоб такого не було вам, хлопці,
Просту відповідь маю усім,
Просто їжте всі самі солодкі,
Лиш потрошки і різних сортів.

Ліричним подихом у такт
Разом із вітру течією
Подай мені любові знак –
Цілунок із руки твоєї…

Хай вітер коси розплете,
Розвіє їх так просто й легко,
У спогадах залишиш те,
На що дивилась, часом, зверху.

Ти випромінюєш тепло,
Твій погляд душу зігріває,
Ти любиш ігри та вино,
Дрібниці всякі полюбляєш.

Я завжди трохи егоїст,
Корисні маю в собі міни,
Одне мене питання їсть:
“Чи я тебе колись зустріну?”

Гірко плачу і ридаю,
Сумно ніч заводить в транс,
Я б відвів тебе до раю,
Якби дала мені шанс.

Сліз немає зовсім, шкода,
Мені шкода, а проте…
В тебе вічно перешкоди,..
Нема значення тепер…

Завтра буде лише завтра,
Сон всі думи забере,
Я забуду все до ранку,
Він в реальність поверне.

Вся любов – як синє море,
Хлопці в нього скачуть враз,
Кличуть до дівчат, говорять,
А вони – бояться нас.

Важко часом перетнути
Свою гігафальшмежу
Без бажання осягнути
Того, чим я дорожу…

Повільно вмираю без тебе,
Так важко це все розуміти,
Не хочу ні сонця, ні неба,
Не хочу нічого хотіти.

Гартується болем серденько,
От тільки не знаю навіщо.
Не буду твоїм, дорогенька,
Не будеш моєю навічно.

О, Господи, дай мені сили,
Дай сили це все пережити!
Ніколи не буду щасливим,
Не зможу без тебе прожити…

Не вірю словам, я не вірю!
Брехня все! Обман і омана!
Я спраглий від краплі надії,
Що будемо разом, кохана.

Любов міцним керує серцем
І не гордиться цим, хоча
Бере завжди від тіла жертви,
Лишає слід свого меча.

Любов сліпим керує серцем.
Сліпим від щастя, від бажань
І може з легкістю подерти
Мільярди всіх земних надбань.

Любов слабким керує серцем,
Можливо, сили й не дає,
Та не дає йому померти,
Допоки в серці вона є.

Любов людським керує серцем.
Міцне, сліпе, ачи слабке
Воно любові прагне, вперте,
Наївне, немічне, людське…

Коли не даш йому любові,
Життя тобі воно не дасть.
Чи впізнаєш по Божім слові
Хто для любові творив нас.

Чи можливо прожити без тебе?
Коли вже оселилася в серці,
Коли ти – це смертельна потреба,
І душі моїй мила, як сестра…

Ну, це, мабуть, є можливо,
Це можливо, бо хлопець – він сильний!
Кігті тигра і лев’яча сила –
Це дари, що вартують «Спасибі»!

Сильні духом нащадки Адама
Перед жінкою можуть упасти…
Дике серце, що жінці віддане,
Чи осягне омріяне щастя?

Чи вартує прожити без тебе,
Коли вже оселилася в серці,
Коли ти – це смертельна потреба,
І душі моїй мила, як сестра?!