Літературна студія 87

24 березня 2011 року о 15 год у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбудуться поетичні читання «Поезія молодих», присвячені Всесвітньому дню поезії.
Всесвітній день поезії відзначається щороку 21 березня. Його встановлено делегатами 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році. Перше святкування відбулося 2000 року в Парижі, де знаходиться штаб-квартира організації. Заходи з нагоди цієї дати здійснюються і в Україні. У 2004 році її внесено у відривний «Український народний календар».
У нашій бібліотеці другий рік поспіль проводяться поетичні читання. Шанувальники віршованого слова матимуть можливість насолодитися поезією юних авторів у променях сонця, весни та любові… Свої творіння презентуватимуть три талановитих поетеси-тернополянки: Наталя Лазука, Олеся Гудима та Зоряна Биндас. Сподіваємося, що ця зустріч подарує Вам світлий мікст людських почуттів…
(продовження…)

Птах повітря поріже поглинуте,

Старість сиві стежки прокладе у пітьмі,

Я боюся колись не прокинутись

У холодній самотності стін.

Топчу вулиці сліз черевиками,

Цю безмежну й гнилу резервацію,

Там де совість давно ми заникали,

Зливши потай у кана-лізацію.

У будинку ввімкнулася лампочка,

Через світло бліде не запросять зайти –

В кожні двері по клямці. Тут замкнено,

І в під’їзді насцяли коти.

Під дахами видніється проріз,

Скільки ж буде триматися шиферна суть?

Її мрія – небесна п’янка неозорість

В час, коли цей будинок ущент рознесуть.

Березневе проміння не квапиться

Прогорнути світанком в труні.

Пам’ятаєш, коли ми продалися,

На губах наших була ваніль?..

27.01.11

І тільки подумки з тобою

я щасливий

в думках до тебе лину серцем

і розкриваю крила

мов гордий сильний птах

Любов – велика сила…

слова ці у віках.

(Маріанні)

вириваючись з клітки неодмінно

зламаєш крила…

чи варта твоя воля

такої монети?

в тобі окрилена душа …

й безкриле тіло.

Стеля падає на нас уперто,

не залишаючи ніяких шансів- вижити!

В серцях людських давно все мертво…

Свою ж любов хочу залишити…

І не питай,для чого мені клопоти
з любов’ю невзаємною, розбитою…

я вже вмирала раз від пустоти..

її обіймами цілком сповитою…

кричалашаленілагинула..

не мала сили більше кликати..

нарешті пустота мене покинула..

і зараз знову хочу дихати…

(для тебе….)….

Без нічого

тобто без закінчень

без вологи

без волі

без крапки

хоча ні вона теж закінчення

тоді без знаків виразності мови

тобто

без емоцій

без пауз

без швидкості

так вона не закінчення

вона лише шлях що промайне

тобто

без страху?

Ми з тобою ,всратись на місті, які офігенні

найновіші шмотки куплямо на секонд — хенді.

Поторочена спідичка голий пупок видно

і в нічному клюбі дуже завидно

втикаєш на пацанів…

не дзвони мені бо ми раз з тобою лиш спали

і то не дуже вчасно — спішили п’яні на пари.

Ти мій особистий спамовий ящик

дзвониш і просиш зустрітися знову…

палачеш ночами і шмаркаєш на подушку

втратила сім кілограм ваги і найкращу подружку

бо я її також чпокнув…

я буду тобі мистити сучка за кожне не правельне слово

вибач за тафтологію

даю своє дурне слово

що чпокну навіть твого пацана

не зли мене більше мила

не зли мене більше мала.

Для тебе… сучка…

Мені ґвалтували душу ваші борделі.
І я обіцяла курити – до листопада.
Кава згоріла, вимкнули світло, скрипіли двері,
І тільки дощ за вікном безнастанно і гулко падав.

Бруківка поламалася навпіл – вода і кроки
Просипáлись в шпарини неминучості та гріхів,
Задимлені вікна хиталися в різні боки,
Бракувало градусів, місця і словників.

Завмерла сповідальна тиша коло стелі,
Блювала чаєм, сном і срібним зорепадом,
щоб розчинити месу в акварелі.
І що мені до того листопаду?

Колись
Я повернусь до тебе.
Підпалю пательню, не роззуюсь і зайду.
Відчиню вікна, щоб налетів сніг.
Примушу тебе поголити бороду.

Готуватиму на сніданок кашу вівсяну,
Заправлятиму її горіхами і медом,
Заварю в чай твою мерихуану,
Читатиму тобі на ніч Велику Радянську Енциклопедію.

Вгадаю твій пароль від Живого Журналу,
Трохи відредагую там повідомлення
У світлу пам’ять про Лесю Ставицьку,
І забуду зняти з вогню твою каву.

Щоранку примушу перестиляти постіль,
Прасувати шкарпетки і рукави сорочки.
Запрошу твою маму чотири неділі поспіль
І перефарбую підлогу і стелю в блакитний.

Ти ж…все ще хочеш, аби я повернулась?

дуже влучно стріляєш Олесю

в тебе хист в тебе просто талант

закохай в себе цього хлопчиська

він не просто хлопчисько він — музикант

в тебе нігті завдовжки з дороги

про лопать його груди мала

посміхнися і гримни дверима

посміхнися скажи — не твоя

дуже влучно стріляєш Олесю

в тебе більше ніж просто талант

проколола хлопцеві душу

він не просто хлопчина він — музикант