Сьогодні ти – сама любов,
Одна з чудових молодиць.
А завтра хто ти? Стерва знов?
Яка правдиве з твоїх лиць?
Невже так важко в простоті,
Яку створив з любові Бог,
Життя прожити без понтів
І зайвих псевдомперемог?
Напевно важко, ну бо ти
Боїшся правди і себе,
І ще боїшся темноти,
А світ тебе туди веде…
Ти все пройдеш і все мине,
І станеш вірною для Бога,
Як зрозумієш головне,
Що він не зрадив ще нікого.
Щодня я думав зле купуючи відому марку,
Читав і кожен раз собі повторював,
Паливши за цигаркою цигарку
По дорозі серцево-судинних захворювань.
Щодня прораб палив третину пачки,
«Життя –це мить» – глаголив впевненно прораб,
«Курити краще, ніж від п’янки лізти рачки» -
Казав прораб. Помер. Сказали в нього рак.
В сімнадцять дівчинка вагітна не щодня,
То й що, коли на дворі холодно і ноги сині.
Вона палила, після того як її хтось вперше зняв,
І зараз палить заганяючи цей дим дитині.
Я, споглядаючи навколо, волю дав думкам –
Весь хлам з реклами, ніби всіх зурочили.
Читаю пачку, мов захопливий роман:
«Куріння шкодить вашому оточенню».
Нема розрад, хоч наново розписуй індульгенції
Проси прощення і намотуй в вуса думку цю,
Бо тут говорять про проблеми імпотенції,
Відомі кожному старому жеребцю!
І сенс життя не в прояві цих рим,
Які лягли вкінці рядка не надто бездоганно –
Життя згорає, наче цигарковий дим,
І те, що всі курці вмирають рано!
28.12.11 – 07.01.12
сама відсутність стабільності змушує до якогось не впевненого проживання
боязні того що ворони на голих осінніх деревах то гнилі чорні груші
не зірвані восени задиркуватими дітьми.
А я так любив повертатись до дому пізно
відчуваючи втому від солодких грушок.
Тут, де глухонімі продають китайські ікони і слоники,
Тут, де батярські зачаїлись словеса, парфуми і дух –
Із люстри униз спускаються павуки, псуються смаколики,
Офіцер напідпитку обіймає за дупи близнючок-подруг.
Носії вже дещо горбаті, касирки переважно неввічливі:
По-змовницьки оголошують чергову технічну перерву,
Бо ж свято Василя і знайшлася Василівна або Василина –
Наливає по колу не колу, лише оковиту, міцну та дешеву.
Пасажири в пасажах очима пасуть свої пілігримські багажі,
А ті, що чекають віддавна – говорять про «котлєти, кльозети і свєта».
Бабуні, що знають усі ймення Бога напам’ять і число Його екіпажу –
Намагаються балакати впевнено, не маючи вже навіть сили грішити.
Так, цієї зими я врешті навчився як правильно спирт розбавляти,
Як готувати й заливати холодець, дриґлі, гіжки і студенину.
Тиснув домашнє вино з виногрон допізна, немов бандит або кат,
Вночі курив на кухні, співав зіркам, а в снах я обіймав перину!
Засніжене село неначе прихисток, не плачуть верби – в них канікули,
Із року в рік колядників все меншає, пустіють хати і виростають мури…
Ти Одисею, тримайся шляху, яким би він не був – чи спека, а чи віхола,
Бери, що є сьогодні і будь далеко від тих непевних, язикатих і понурих!
І що? Лиш думаю про тебе, ремонтую крила,
Гадаю, як розв’язати ту тяжку мороку –
«Десь моя любов на Ринку заблудила,
Десь отам,
Між ренесансом і бароко…»*
* Юрій Андрухович
Ми зазвичай шукаємо вражень
І вони нас виснажують
Всі запитання до себе і всіх
Аніякого кроку назад чи убік
Твої очі не збрешуть
Мені таки не змінитись
А кров на очі тече тепла й густа
Мов свіжий черешневий сік
Завадський Ю. Крик – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. – 82 с.
ISBN 978-617-692-005-2
В оформленні обкладинки використана фотографія Ольги Кліпкової.
Дизайн, макет і верстка: Юрій Завадський.
0 0 0 0 0 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0, – нова книга Юрія Завадського не налаштована на спілкування, хоча й зберігає ознаки тексту. Хай навіть цей текст суцільний та чомусь поділений на фраґменти-вірші, книга прагне зробити крок вбік, зісунувшись до щоденної неоформленості та непорозуміння. Яким чином нулі породжують в своїй порожності композиційний згусток і тверду частку одиниці, що таке мова і яким шляхом вона перетворюється, де межа словесності, читаності, етики?
Немає нічого, що було б беззмістовним, існує лише межа, за якою людина не розуміє, не бачить, не чує, – з-за цього кордону виринають окремі знаки, згуки та плями, точки та лінії, риски та відтиски. Із нагромадження цих елементів твориться текст, який ніби й сором дооформлювати, рекреувати, налаштовувати на зрозумілість. Він як відбиток протектора на засніженій дорозі чи раптовий спалах сірника у темряві.
Про автора: Юрій Завадський (1981) – поет, науковець, видавець, перекладач. Працює і мешкає в Тернополі, займається активною видавничою та культурницькою роботою. Відомий виступами з використанням фонетичного матеріалу, що видобувається артикуляцийним апаратом українського мовця. Автор кованої книги “Ротврот” в співавторстві з Андрієм Антоновським (Каталонія) та Василем Гудимою (Україна). Зреалізував музично-поетичний альбом з гуртом ZSUF. Альбом перебуває у вільному завантаженні в мережі через сайти zsuf.org та yuryzavadsky.com.
Видавництво «Крок» засноване в Тернополі Юрієм Завадським. Спеціалізується на виданні художньої літератури, провадить перекладні проекти та програми культурного обміну. З часу заснування, видавництво видало ряд важливих та цінних наукових праць, літературних книг, налагодило бурхливу культурну роботу в Тернополі та поза його межами. Однією з гілок роботи є перекладні проекти, що вилилися в налагодження культурних взаємин з Іспанією, Каталонією, Швецією, Польщею, Австралією, Новою Зеландією, США.
Справжня сутність моя – поза очі
Прокрадається попід дахами,
Вперто рани мої кровоточать
Мармуровими злими гріхами.
Не людина, не вірний, а скептик,
П’яний продаж, приблудство й мара,
І немає в мені значить клепки,
Що життя своє так змарнував.
Осіяння єство не очистить
І не змиє набряклого бруду –
Ну то й що, все пройшло ненавмисне,
Ну то й що, що вже більше не буду?
Тихо в’ється мерзотна мармиза,
І доймає моє альтер его –
Певно, треба підкинути хмизу
Аби чернь не дісталась до неба.
Я не здужаю стежку покроїти,
Я не виберу іншу наругу,
Лиш би рани ці темні й незгоєні
Не пішли попід іншу хоругву.
08.01.12
барабанні перетинки
заcкорузли
порепалися синім струмом
тхне волоссям запеклих кексів
роботящих мармиз
ослінчик фактично скреготнув
за оазою хронічного печива
шурхотить гожими сажотрусами.
Армія маленьких поетів
серед товариства п’яних проституток
та обриганих письменників
Хоче запрезентувати нові вірші
такі ж одноманітні та акольорові як старий паркет
Марії -
головної ведучої вечора, де вже всі вже накурені в 3d
Читають вірші про любов політику та п’яних двійників поетів,
Втрачених віками,
Про збуджених глітвейном проституток
про Різдво, старого Йосипа та ясла, де родився Месія
„Ніхто не бачить від народження” відразу
всі на початковому етапі свого існування є сліпими”-
так каже Марія,
котра слухає Моцарта, Баха та Тоні Данзу,
хоча останній є зіркою бейсболу,
але аж ніяк не відомим композитором чи поетом
Марія намагається вийти з наукреного приміщення і
забути про весь цей цирк полишеної творчості,
про армію поетів,
Про письменників-бомжів,
Їй хочеться пам’ятати лише про маленького Месію.
Коли вона виходить на засніжені вулиці Нь’ю-Йорка
Прифронтового місця усієї емігранської ватаги,
шістдесятників
її руки пахнуть мандаринами та священними манускриптами
України
Груди Північного птаха засмічуються запахом солоного молока
а в цей час твої руки наповнені червоними пензлями. -
Ти малюєш свою версію Харківського позашляховика разом
із кишеньковим Парижем,
п’ючи щоночі солодкі вина вимальовуєш задеркуваті вулички
із тісними парфумерними крамничками та імігрантським крамом
рівними шпичаками та заледве освітленими ліхтарями.
Твоя картинка власної репродуктивної чуми з одинадцятьма
згубними коханцями- наполеонівськими повстанцями,
котрі щороку обміннюються чи то привітальними листівками
чи то президентськими місцями у Версалі.
Запах солоного скислого молока.
Зима гниє в тобі
гірляндами та новорічними книжками,
водночас нічний птах шукає їжу
під пахвами французьких куртизанок.
Завантаження ...