Літературна студія 87

///

В понеділок о четвертій у 87!

В четвер…

буде… шо поговорити).

Хочу присвятити цю адаптацію з англійської Мар’яні Судовій з надією на її майбутню книгу, що стане новим кроком для Покоління 87.

David Mitchell (Photograph: Dying Orpheus 1972)

ніч крізь помаранчеве вікно

(і)

Сьогодні ввечері
в бурштиновому теплі
її глибокового сну
я боротимусь за сезонного себе

проживаючи знову
дощ і мряку її посмішки

тож тепер
за таємничий момент
її обличчя -
в маренні мого горла
шепіт її блідих уст -
по моїй соленій шиї
моїх плечах

тож тепер
у тиші
моменту
ми знову йдемо
тією юною ніччю
і це

крок за повільним кроком
в тремтіння.

(іі)

Там ніч
і це
ти нахилилася
твоє плече в світлі багаття
помережане
витонченими синцями
вересу

ніжність і ніжність і ніжність

твоя холодна рука
була на моєму обличчі
мені – спокійному -
ніжність як зітхання що згасає
бліда як відзвук твоїх очей що закриваються

твоя тонка рука
йде моїм обличчям
пробує мого рота
зупиняється на горлі аби послухати -
мою кров
      її навіжене змагання

твоя тонка рука
йде моїм обличчям
мені – спокійному -
ти – наче сліпа

ніжність і ніжність і ніжність

твоя тонка рука

біля моїх очей губ
і пасм яскравого волосся
злегка вигинається
униз усіма тендітними левадами
твоєї осінньої шкіри

твоя холодна рука
йде моїм обличчям
щоб дізнатися форму аморфного
щоб закарбувати час на похмурому обличчі
пелюстці посмішки
або на переляку
занадто вродлива аби розмовляти

тиша -
твій собор.

(ііі)

Сьогодні ввечері
у величезному просторі цього застиглого моменту
у цьому столітті
між дзвоном і блакитною зіркою
крізь решето стривоженого повітря
що відсіює голоси з вулиці
в мене є ти – така
яка ти насправді.

Десь там зірка дзвенить як дзвін
смерть. день. народження. ніч.

Я не можу володіти тобою знову
безпечно як зараз

ти -
     звук спеки
     у саду
     що визріває

ти -
     перша маленька лілея смерті
     бездиханна
     приходиш зачудована
     задихаючись на підступах до
     мого сірого обличчя -
     я приголомшений

ти -
     грієшся від незапаленого вогнища
     від запаху невипалого дощу
     відлуння музики
понад усім чорно-білим озером

ти -
це не має імені
чим ти є
неписальне

смерть. день. народження. ніч.

Десь там зірка дзвенить як дзвін
зморшки теплої паніки понад бідним днем
його гігантського обличчя.
голос його великий
крізь
     усе небо
кличе Уліса.

Це не те, що я самотній
у світі
без тебе -
але це те що я самотній
у тобі
без тебе

Сьогодні ввечері
я володію тобою такою яка ти насправді
між; без;
так багато світів
складених як карти
між дзвоном і блакитною зіркою

хто не хотів би гігантського викрику?

(iv)

Пам’ятаю її як п’яту пору року
вона
що прийшла неочікувано
в ті пісні місяці
соромлячи пунктуальні блакитні вечори
гордою вічністю своєї плоті

вона
що любила гордо
викликаючи подив і трошки природнього остраху
що обхопила довгими холодними пальцями
тонкими і блідими як світанок
моє товсте обличчя
що блукала співаючи
моєю освітленою головою
розсіюючи спогади про майбутнє
як розжарене каміння
     чи троянди

вона
що обережно вхопила мої вуста
поміж свої дрібні холодні зуби
що цілувала лушпинки моїх неповоротких очей
тож я також можу плакати
за життям

я пам’ятаю її як п’яту пору року
що прийшла неочікувано
і вродливою промайнула

© Юрій Завадський, адаптація, 2011

(ще…)

Музика була як новий чорний лискучий хром
І набігала на літо я рідка ніч.
Ді-джеї ковтали таблетки, аби не спати і міксувати сім днів
Вони попрямували до студії
І хтось його знав
Хтось знав ту телезірку

Він прийшов на нашу домашню вечірку і крутив свою музику
І коли він гарячого сонячного полудня вийшов до свого авта
Ми бачили як хулігани написали Х-У-Й на його лобовому склі
Він ганчіркою витер напис і холодно посміхаючись поїхав геть
Він багатий
Має велике авто

Моя банда забезпечить тобі
Сцени зґвалтувань у хащах
Зваблювання в автах, покинутих будинках
Бійки на базарах
Пил на черевиках
Розщипнені сорочки і підняті коміри
Яскраве налаковане волосся

Агов, чоловіче, хочеш дівчаток, коліс, травички? Давай… Я покажу, як треба відриватися. Тут є все. Давай… Я покажу.

Я ось що тобі скажу… Жодна вічна винагорода нам не належить за розтрату світанку.

У ті минулі дні все було простішим і заплутанішим.
Однієї літньої ночі, йдучи до пристані, я зустрівся з двома юними дівчатами,
блондинку звали Свобода,
темненьку – Вигода.
Ми розмовляли, і вони розповіли мені цю історію.
І ось послухай…
Я розповім тобі про тексаське радіо і всеохоплюючий ритм,
легкоплинний, повільний та нерозважливий, як декотрі нові мови,
що досягають твоєї голови холодом, нежданою злістю божественного гінця.
Дозволь розповісти про сердечний біль і втрату бога,
блукаючи, блукаючи в безнадійній ночі.
Тут, ось, довкола немає зірок.
Тут, ось, ми – каменовані
непорочними.

Струсони зі свого волосся сни,
моя гарна дитинко, моє золотце.
Обери день й обери знак свого дня,
божество дня -
перша річ, яку бачиш.
Гігантський блискучий пляж на холодному коштовному місяці,
голі пари збігають вниз його тихим краєм,
і ми сміємся, ніби розм’яклі, нестримні діти.
Розбещеність у волохатому бавовняному мозку дитинства,
музика й голоси навколо нас.
Обери їхні переспіви Давніх,
знову прийшов на це час.
Обери знову, вони наспівують попід місяцем,
поза древнім озером,
знову ввійди до солодкого лісу,
ввійди до гарячого сну,
ходи з нами,
все знищено, танці.

Дорогі, любі, шановні реціпієнти(ото мать його за ногу, слово…), (тут де-хто-ми подумали і, карьочє), радий повідомити всіх учасників ЛС( а не лсд) і усіх зацікавлених і не дуже, що у вівторок (або не у вівторок) 26(двуджєстего шустего жовтого з осені) у аудиторії 76(або не 76) відбудуться відкриті читання ЛС 87(не присвячені марафону “час читати” і т. д.) у (вжевикористовуваному) “стилі 87″(світлиця, минулий рік) - тобто, (о, Василю Колісник зебест,…. вибачєй) народ, скидайте на це мило(chygajster@gmail.com) по 2(тире без крапочки)-3 роботИ(а не рОботи, тобто вірші), а там буде всьо чотко.

Хто шо не зрозумів, я не винуватий)

п.с.: в четвер о четвертій!!!

п.п.с.: Романович, а може ви зразу в Верховну Раду? Я і агідки безплатно пороздаю.)

КРИК

юрій завадський/юрий завадский
олег карпенко/олег карпенко

Редактор: Богдан Боденчук

Мова — російська.

© Юрій Завадський, 2009
© Олег Карпенко, 2009

Читати »

хлопчик шестирічний хлопчик готує схему він вчиться брехати цього дня хлопчик виявляє він

виявляє істину він гортає книжку на телевізорі фантастична четвірка проти доктора дум дума

звісно приречений на поразку він вдає що дивиться у вітальні цього дня його історія

розпочинається бо деколи мова не тільки значення музика наприклад взяти слово

“бля” проноситься між твоїх губ учень в класі якось сказав йому ти можеш пояснити чому

ти вибрав використати це слово якщо хочеш почути мою думку воно здешевлює написане це надто просто

слово хлопчик стоїть на перехресті переносячи вагу з однієї ноги на іншу він

чекає червоне світло на зелене означає зупинку на рух бо він цього дня все ще пов’язаний з коміксами

не герой з суперпотужним рентгенівським поглядом чоловік дитина яка запалюється від просто

***

багато слів є

і грань

бо ж

чи наважусь я мовити “хуйня”

Добрий лікар Айболить,
Він під деревом сидить.
Лікуватись йдуть до нього
І корова, і стонога,
І жучок і гробачок
І ведмедиця.
Полікує і зцілить
Добрий лікар Айболить.
От лисиця до нього прийшла:
Ой, мене укусила бджола!
Пес Бровко до лікарні прибіг:
Мене курка дзьобнула в бік!
І прибігла зайчиха:
І закричала: Ай! Ай!
Мій зайчик упав під трамвай!
Мій зайчик-стрибайчик
Упав під трамвай!
Він біг по доріжці,
Трамвай проїхав по ніжці!
І тепер він кульгає, малий,
хворенький стрибаєнько мій.
“Не біда!” сказав Айболить:
Принесіть, полікую умить!
Я пришию нову йому ніжку,
Знову бігатиме по доріжках.
І принесли до нього зайча,
хворенького, маленького,
І лікар пришив йому ніжку,
І стрибайчик стрибає знов!
А з ним і зайчиха-мама
До танцю пішла без розмов.
Сміється вона і кричить:
Красно дякую вам, Айболить!
Раптом звідкись шакал
На кобилі прискакав:
“Ось вам телеграма
від гіпопопотама!”
“Просим, пане Лікарю,
До Африки примчать
І порятувати
наших дитинчат!”
Що там сталось? То не плітки?
Захворіли ваші дітки?
Так-так-так, у них ангіна,
Скарлатина, холерина,
Дифтерит, апендицит
Малярія і бронхіт!
Добре-добре, побіжу,
Дітлахам допоможу!
Тільки де ж то вас шукати?
Чи в Одесі, чи в Карпатах?
Ми живем на Занзібарі,
в Калахарі і Сахарі,
На горі Фернандо-по,
де гуляє Гіпо-по
По широкій Лімпо-по.
І встав Айболить, і побіг Айболить,
Полями, лісами, луками біжить
І одне тільки слово він бубонить:
“Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо”
А в лице йому вітер, і сніг, і град!
Агов, Айболитю, вертайся назад!
І впав Айболить, на снігу лежить
І ні кроку не може зробить.
І бродять близ дороги
Слони і носороги,
Питаються сердито:
Немає Айболитя?
А поруч бегемотики
Схопились за животики,
Бо в них, у бегемотиків,
Животики болять.
А тут страусенята
Скімлять, як поросята,
Ах шкода, шкода, шкода
Малих страусенят!

Ернст Яндль
(Австрія, 1925-2000)

Адаптація українською мовою Юрія Завадського

*
ііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі
—
сусс
б
б
кх———————х
оммммммммм
г————————г
ііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі
—
сусс
явв
явввв
явввввв
явввввввв
пннннннннннннннннннннн
паннннннннннннн
ііііііііііііііііііі
ііііііііііііііі
ііііііі
—
сусс

*

Ода Н

лепн
непл
лепн
непл
лепн
непл
о лепн
о непл
нннннннн
лопн
паа
лопн
паа
о непл
о лепн
пллллллл
лепн
пллллллл
лепн
пллллллл
непл
лепн
пллллллл
лопн
паа
ноо
паа
ноо
папаа
ноо
ноноо
нонононоо
паа
пл
паа
пл
пл пл
ононн
онононн
ононононн
лепн
еоооо
лепн
еоооо
непл
анананн
непл
ананананн
еоооо
еоооо
лепн
еоооо
лепн
лепн
еоооо
еоооо
еооооооо
ннннннннннннн
пллллллллллл
пл
на
нааааааа
наааааааааааа
наааааааааааа
наааааааааааа
поолеон
поолеон
полеееон
поолеон
полеееон
наааааааааааа
поолеон
полеееон
наааааааааааа
полеееон
полеееон
наааааааааааа
поолеон
полеоооон
поолеон
полеоооон
наааааааааааа
нанаа
нанаа
нананаа
нанананаа
наааааааааааа
полеоооон
наааааааааааа
поолеон
поолеон
полеееон
полеееон
полеееон
полеоооон
полеоооон
ооооон
ооооон
ооооон
ллллллллллллллллллллллллллллллл