Так, я так думаю. А я

як думаю, не зміню думки

І самовпевненість моя

відбірна, вищого ґатунку.

Чого ж іще чекати з часу,

Просити в світу? Вбити страх?

Сховати фобії під масу,

Скувати жахи у серцях?

Хіба це все мені потрібно?

Хіба це все потрібно вам?

Мої слова давно безплідні –

не вір, не вір моїм словам.

Вони лежать там впереміж,

Від них гуде вся голова

І пити каву краще, ніж

Відмінювать дієслова.

Коли ти відчуваєш втому,

чужі думки – як ніж по горлу,

хоч справа навіть не у цьому.

Якщо втомився – йди додому.

а б в г ґ д ж з е… и… бля треба було краще вчитися в школі.

Шановні реціпієнти і просто зацікавлені. Мені нічого не гребе, але завтра у 87 о 16:00 маєте всі бути як штики. Є дууууууууууууууууууууууууууууууууууже багато причин для споткання всім разом всьо конкретно розкажу. ЖДУ.

Бачу тут таааакиииий жвавий рух!

Всі побачили, всі прочитали,

всі відреагували..(

Давно не брав гітару в руки…
Десь у деці задрімали звуки…
Двно не чув про тебе..
А мені це не так вже й треба…
Знижується температура…
Розлука -найкраща мікстура…
Осінь розчиняється, зима проявляється
Замерзають всі слова, натягується тетива
як струна
У свідомість пробивається мелодія нова
Раптова аритмія
вбиває останню каплю сумління
Згадуються солодкі дотики поцілунків
Записані словами романтиків
Закреслені руками скептиків…

я ищу отпечатки твои
на своей коже –
жаские скользкие приступы
я не вода
и не облако
я не стерла следы пожара
открывая двери рая
расскажи о дьяволе
что видит в себе бога
кого ты видишь
смотря мне вслед?
вначале была истина в коже
я кожа камней
плачу не попадая в такт
я не сначала
ведь только бог родился
в девственной матери
я не вода
и не свыше
вчера отдалась другому
дьяволу
за яблоки и рисунки
кисточкой на спине
но
перед уходом
позволь коснутся
кожи твоей
во имя кошек камней
и утраченной мудрости рая.

10 листопада на 5 парі о 14:20 відбудуться відкриті читання літературної студії 87 на російській кафедрі філфаку ТНПУ ім. Гнатюка в ауд. 76(можливо 78).

в програмі:

- стиль 87.

- репрезентація авторських текстів у музичному супроводі.

- представлення діяльності 87.

Запрошуємо усіх бажаючих, і “М”і”Ж”і”К”і”Б”і”Х”!

Колись я прокинуся посеред ночі

і знатиму вже на певне що тебе немає поряд.
Бо ліжко насправді таке велике коли ти в ньому один
бо кімнати подовжуються немов захворіли сухотами

і віконниці.. ці прокляті віконниці що стають ешафотом.
Мав би біль то тримав би її у коморі не пускав би на вулицю

геть її звідси.
Мав би страх так сховав би його у підвалі аби вив він нечутно для всіх.
Мав би злість керував би цим світом поволі
був би страх мов собака ручна та натомість лиш зірка у оці
від вікна де колись ти поїла вазони чаєм… так чаєм.
Що тепер? Тільки ніч. Тільки вікна пре мруженні/сонні/ і голі

хто тепер закриває долонею очі так поволі що чути крізь стіни.

І від злости від лютої люті тавтологій подавлених в скринях

загризаю свій сон прямо в шию та й поволі його засинаю.

Все вже мертве ілюзії білі… цвітом вицвілим обгоріли

але ж як ти тепер??

та годі…

кулі маршем пройшлись по скроні.

sun behind the clouds

8 жовтня о 06:00 за місцевим часом відбулись закриті літературні читання літературної студії 87 “Sun behind the clouds”.

У чиатннях барли участь:

- Богдан Боденчук.

- Юлія Валах.

- юрійзавадський.

- Юрій Матевощук.

- Мар’яна Судова.

- Юлія Бабак.

Музичний супровід: Святослав Стадничук та Андрій Чупік.

Зйомка: Вова Луцишин.

до вашої уваги відеоо цього дійства.

http://www.youtube.com/watch?v=-UZBA4Od2Xo

Ніколи не пізно жити-
Життя течія стрімка,
Ніколи не пізно любити
І пити любов до дна.
Ніколи не пізно відчути
Музику серця й душі,
Ніколи не пізно згадати ,
Те що забули усі.
Ніколи не пізно змінитись,
Ніколи не пізно прощати,
Ніколи не пізно учитись -
По-справжньому, щиро кохати..!