Літературна студія 87

…А ти не знаєш,що пісні,
які співаєш не мені,
написані,немов для мене,
неначе сукня підійшла.
Хай з іншої,зате мій розмір
і не потрібен більше дозвіл
щоб плакати у час дощу.
А ти все ходиш,за спиною
ти носиш у футлярі ту,
яку так складно не любити,
яка в руках твоїх співає,
і як мені без неї жити?…
І як мені без тебе жити….

На мольберті глухої совісті намалюю завтрашній день,
Зазвучить мелодія гордості серед тисяч інших пісень.
Серце пошепки душу запитує:”А якщо не знайдемо шлях?
Що залишиться їй,крім розбитої туги першої у очах…”
Заблукали думки мов привиди і злилися в крихкий кришталь.
На дорогах людської байдужості зустрічаю свій перший жаль.
Серце пошепки душу запитує:”А якщо не знайдемо шлях?
Що залишиться їй крім розлитого болю першого на вустах….”

Під стукіт серця він малює осінь,

вона давно триває довше за життя.

А за вікном мовчать слізьми

волошки босі.

Минає час, зникають відчуття.

Старий художник й посивілі фарби.

Яка різниця, в кого який стиль?

Вона прийшла

без краплі звуку й правди.

Короткий вечір затягнувся в кілька миль.

Безжальним пензлем

часто палять небо,

бузкову ніч і міріади снів.

В час негеройства срібні кулі треба,

аби годинник в венах спопелів.

Серце працює й згадує минуле,

сліпу війну без шансу укриття,

власну крадіжку

й автомата дуло…

Картина називалася «Життя»

Чи ти знаєш як пахне кохання?
Скільки років триває чи днів?
Скільки в літа буває дощів,
Скільки в осені сподівання…
Чи ти знаєш як серце болить?
І навряд чи є ліки від болю.
І чи ми обираємо долю,
Чи вона нас сама полонить?
Знаю я що приємно болить
І коли я згадаю про тебе,
То погляну у синє небо,
Наче в твоїх очей блакить.

КолИ вонА малА булА,

ТримАла бІле ведмежА

В рукАх своЇх чи рУцях…

Весь свІт хотІв допОмогтИ

малІй, та тИ самА змоглА…

ВтеклА -

у бІлі стЕлі снІв,

забИла цвЯх – меч злІг,

і опустИвши рУки внИз,

шукАла мАрних в свІті слІз.

КохАла, тА це нЕ любОв

Бо вИйшла Із краЇни Оз

колИ він бІг – тікАла пОвз

шукАла смЕрті нЕ собІ

тепЕр проклЯла влАсні днІ

тинЯєшся з шприцОм у тьмІ.

КохАння… тИ не пЕрша тУт

ляглА під зЕмлю чЕрез сму…

ну всЕ мовчУ,

нехАй співАє лІрник “мАрш-попсУ”.

закиваю двері за собою
ти знайдеш себе у рядках віршах присвячених тобі
як хтось знаходить вагон на залізничному вокзалі
скільки ще раз буду вдивлятись у чужі обличчя
чужинців шукаючи твоє
дивитись як вулиці стають порожніми коли
падає дощ
їхати в жовтій маршрутці і писати твоє ім’я
на запітнілому склі
скільки?
чекати листоношу що розносить осінні листи
так вишукано наче офіціант несе каву у львові
знаєш я не люблю пусті слова не
люблю як скриплять двері твоєї квартири
коли їх закриваєш наче востаннє
і не люблю цю осінь в якій так мало тебе

Головна героїня Наталі Голодюк з першого ж вірша ніби живе у своєму сні, де можна вхопитися сонця руками. У деяких віршах молода поетка застосовує художній метод відображення дійсності як сюрреалізм. Її поезія наче окремі монологи, чи сцени в театрі абсурду на тлі цілковито реалістичних декорацій із заглибленням у свій світ, почуттями, переживаннями. Читач дивиться на все очима дівчинки, яка заново вчиться ходити на трьохколісному велику й кидає каштани в фонтан. Називає життя «сном» який можна записати на диск. Героїня знайомить нас із собою, містом і з тим у кого вона закохана.
У вірші «Секрет», « я наверху дев’ятиповерхівки,/ із одягу одні лише шнурівки, і вже которий день одне й те саме сниться.» в перше ми знайомимось із дорослою героїнею яка закохана, важливо те що в віршах присутній ще один персонаж з яким читач знайомиться через почуття відношення до нього тієї, яка його кохає. Але згодом у вірші «п’ята пора року» ми бачимо характеристику цього героя від його власного іменні «Дівчинко/ я не романтик», «Дівчинко нічого особистого/просто ліжко занадто вузьке/ти помітила?», «Дівчинко/я не намагаюся тебе спокусити/ аж ніяк».
У творах Н. Голодюк переносить читача у своє місто, в кімнати, які поховані по будинках в які батареєю доходять вісті і ніжність ллється із кранів коли їх відкручуєш. У цьому місті можна дихати у спину трамваю, плентатися з туманом під ліхтарями повій, їхати останнім трамваєм повз вітрину «Gucci», заходити у кафе бари. Але де саме знаходиться це місто на карті, так і не вказано, використаний прийом гротеску. У збірці «Шовк. Варіації матерії» є лексеми які зв’язують твори із сучасністю – диски, тамагочі, трамваї, графіті. Показано вир подій сучасності, урбанізацію в якій живе Н. Голодюк. Однією з рис стилю поетеси є архетипи, символи, алітерація, вишукані метафори, нанизування образів, сленг. Деякі вірші при читані є настільки закодованими, що важко до них підібрати ключ, чи не є це недоліком?
Зображення відбувається наче аквареллю, наприклад
«будинки від спеки обливалися тріщинами
птахами, дротами, понтовим графіті
та іншими формами
ти їхала втомлена вкраїнськими троєщинами».
Хоч «Шовк.Варіації матерії» є першою збіркою Наталі Голодюк, але вже відчутний своєрідний стиль молодої поетки. Що ж бажаю молодій поетці залишитись дівчинкою, що їздить на трьохколісному велику.

Богдан Боденчук