Літературна студія 87

…і учасники літературної студії 87, особливо ті, до кого я не додзвонився!

Завтра 20.05(травня)(неділя) сього двітисячі надцятого року відбудеться здибанка студії у тернопільській спілці, ось адреса і час,  хто забув: 11:00 в ТО НСПУ Йосипа Сліпого, 3.

всі кого не буде, принести довідку на наступний раз, про повідомлення відсутності з поважної причини!!!

Шукаю в подиху повітря,

Не бачу в погляді очей,

Із друзями я, мов самітник,

Боюсь, що самота втече.

Боюся бути самолюбом,

Боюсь не врятувати світ,

Боюсь, що світ мене погубить,

А ще, його любити слід.

Придурки лиш дурноту люблять,

Здається, світ – це марнота:

Тусовка в супернанічклубі –

Це вся сьогоднішня мета.

Понтова марка «похуїсти»

Скликає всіх у нанічклаб,

І я цей бруд весь маю їсти?

Прийняти стиль «гріховий раб»?

«О, ні! Які раби? Ми вільні!

Життя зі списком заборон

У вас, ви мудачки наївні, -

Спасе усіх цар Макарон!»

Така надсмішка тупо груба.

Кохаються насмішники

В надсмішках своїх, в наніч клубах

І хваляться, що грішники.

Всі хочуть щастя і свободи,

Бо світ тримає у клітках,

А тіло спокуша нагода,

Якщо за щастя марнота…

Чи є за що його любити?

Чому любить сказав Господь,

Як був ним до хреста прибитий?

Заради слави й нагород?

Чи просто ця любов реальна?

Любов, сильніша, аніж смерть,

І світ для нас – посмертна тайна,

В якій живемо вже тепер!?

Можливо, варто припинити

Шукати те, чого шукав

І лиш  довірливо любити

Все те, що Бог мій покохав..

І сильний той, хто в тайну вірить,

Син Божий просто її знав,

Тому і світ цей переміг Він

І при житті ще покохав.

Якщо немає що втрачати,

Тоді їдь до моря

Спи на пляжі

Працюй в барі

Алкоголь

Для алкоголіка

Алкоголіки також люди

Інколи із великої літри

Пісок = хліб

Море візьме своє

І віддасть через N років

Можеш їсти Джойса

І запивати Аполінером

Але без моря

Немає

Бажання померти на обоченні

Алкоголіком

Якому не вистачило

Літер в записнику

Не вистачило місця

На тоїй спині

Щоб відтворити

Сни і

Сни

Знесли гори в море

Живу в гнізді

Не наркоман, а

Алкоголік

P. S. Помер від передозування море

P. P. S. Щасливий і усміхнений

Я виявився заслабким для цього світу

Хтось йде по головах, бо тільки так

Може насолодитися метаболізмом

Прикро усвідомлювати кінечність

Часто буває соромно перед батьками

Ніхто не досконалий і кажуть що

НІХТО НЕМАЄ ПРАВА

Але цифри говорять про інше

Про інше намагаюся думати і я

Та тільки світу до тебе немає діла

До тебе немає діла

До тебе немає

Бо може тебе нема

Але ж відчуваєш

Що є

І щось навіть інколи болить

Когось буває що жалієш і співчуваєш

Дихаєш через раз

Бо так сильно хочеш полюбити повітря

Що інших способів не придував

Лікуватися не пробував

Страшно напевно їхати з лікарні

Страх не дозволяє відійти на один крок не туди

Мені було добре і було так, що прийшов момент

Під дією сили тяжіння, тяготію до землі

Не до неба

Просити вибачення не знаю в кого

Віртуальний друг написав:

Погані думки шкодять

Боюся що зашкодили мені вже

Вперше у Тернополі Андрій Любка із книгою “Кілер”, зустріч відбудеться о 18.00 в книгарні “є”, а потім о 21 у “штуках”(бункермуз) ви зможете почути вірші.Історії, які розповідає Андрій Любка, мабуть, схожі на ті, які Андрій розповідає своїй любці, – аби змусити ревнувати чи для того, щоби спокусити. Там присутня пристрасна еротична фантазія, яка не полишає його і в житті. Він то постає романтичним і наївним, то самовідданим і самовпевненим, то з головою пірнає у письменницькі пиятики, а то перевтілюється на кілера і вилущує свої потаємні сни. Організатор Богдан Боденчук. Модератор Юрій Матевощук.

У цьому світі різна є любов.

У кожного своя і неповторна.

Від неї в жилах закипає кров.

А серце в грудях б’ється мов валторна.

Любов є пристрасною мов вогонь,

Що спопеляє душу на жарину.

Бо від одного дотику долонь

Ти забуваєш навіть, що людина.

Любов є вічна наче небеса,

Що у душі живе під час розлуки

І навіть коли йде у небуття

То  в пам’яті відлунює без звуку.

Любов є тиха, що немає слів,

Що душу піднімає до прозріння

Тих  хто її  на «йоту» зрозумів

Вона приводить на стежки спасіння.

Також буває заборонена любов,

Що душі багатьох вже підкорила.

Від неї можна втратити дар мов,

Але від неї виростають крила.

Коли ти з’ясовуєш, що в тебе алергія
То зазвичай приймаєш якісь ліки
Але коли в тебе алергія на хороших людей,
То мимоволі починаєш відчувати себе калікою.
Алергія виникла, як захисна реакція
Мого організму на прив’язаність до губ,
До тих губ, до яких я ще не доторкався
Та й не хотів відпускати назавжди, бо не забув
Як в мої артерї рікою вливалися ендорфіни
І серце збивалося із свого звичного ритму.
Ти стояла мовчки десь там по середині вагону
А я гадав чи зможу перетнути цю митницю.
Алергія проявилася навіть тоді, коли я
Тримав у руках обірвані листки із чорнилом.
Відвикну, не звикатиму більше ніколи,
бо всі підуть, стоятиму один із стільцем, мотузкою і милом.

І я не знаю де вона живе
Чи як її ім’я
Чи чим вона займається
Чи як вона виглядає
Рано вранці
Є мабуть причини
З яких вона не розповідає це мені
І перша з них це те
Що я не знаю
Я не знаю де вона живе
Чи що їсть на сніданок
А вона мабуть думає
Що я просто не хочу знати
Цього
Я б дуже хотів
Запитати її
Про те,
чого я не знаю
А я не знаю
Я не знаю де вона живе
Чи хоча б її ім’я

Всім привіт! За порадою Лілії Матевощук забіг на ваш вогник-)
Киянин, тож забігати зможу хіба віртуально, тим не менш радий побачити нові тексти, познайомитись з новими людьми, показати свої надбання новій аудиторії.

Сподіваюсь на “велкамність” з Вашого боку-)

І, для зачину, коротенький вірш:

Ледве видно. Ліхтарі.
Ти ішла магічним кроком,
І тьмяніли ненароком
Зорі ясні угорі.

Ледве чути. Грає вальс,
І на раз-два-три бульваром
Ми видмухували паром
Нашу зиму водночас.

Ледь згадаєш. Ти – стара,
А мене давно немає,
Лиш бруківка пам’ятає
Та кінець мого пера.

© Владислав Молодід, 2012
05.01.2012