Ти вірила, що секс,
Пов’язаний коханням,
Дає любові сенс,
І що я твій останній.
Відкрилася мені –
Та знала позаочі,
Що почуття мої –
Це різні пози в ночі.
Прокинься і не спи,
Це лиш натура звіра,
Кохатися в імлі –
Забороняла віра.
Прощай, цей акт помер –
І не було любові.
Про що писав Гомер?
Війна з коханням хворі!
Усе, іди – не плач!
Ти знала все спочатку;
Я лицар чи палач?
Знайди в мені відгадку!
Очі ночі
Ця ніч – сестра моя і брат,
Моїх думок це автор темношкірий,
Ця ніч – мов чорний шоколад –
Приємний, теплий і солодкий в міру.
Ця ніч в мені тривожить почуття,
Які земним істотам невідомі,
Вони хіба що ліхтарям знайомі,
Що, як відомо, всі нічне ведуть життя.
Ніч посміхається мені крізь скло вікна,
Холодними й бездонними очима,
Нашіптує тихенько вірш без рими;
А ранок прийде тими же дверима,
Та не дізнається, що приходила й вона
При світлі місяця в вологій далині
Вбачається мені іскринка долі,
Що блимає байдуже уві сні
І сміється, наче колос в літнім полі
При світлі місяця у темній далині
Я бачу сон будинків мого міста,
Між них гасає промінь на коні
І мчаться все вперед думки таксиста.
При світлі місяця в вечірній далині
Вінчаються два вогники пророчі,
Вони щось тихо-тихо нашіптують мені…
Ось що таке чари тернопільської ночі
Щось таке, під соціальне замовлення :)
* * *
Бо перше слово — це “любов”,
а друге слово — “очі”,
а третє слово серед ночі
таємне й вічне, наче кров.
Слова проказує любов
непереборні, наче ночі.
Чиї непереборні очі
розполовинять чиюсь кров.
Предвічні дні… Предвічні ночі,
з яких одна лише любов
свої здіймає щирі очі
до слів жертовника, де кров
в словесні дні, словесні ночі
проллється словом цим: “любов”.
нестерпно чітка секунда
на тебе очікування -
моєї немочі неміч о мого
часу застиглий плин
і чому залишив мене наодинці
із цими вікнами
шчо і дивитися не можу -
дивитись немає сил.
поважно очі сплітаються враз із повіками,
а їхній тин для очей – безперечна тінь.
похмурі сни атакують думками
туманно чільними,
дарма шчо не можу сховатись й заснуть
на твоїм плечі.
химерних безліч орнаментів хтось
намалює пальцями,
хоч обабіч осоружних рам тривке полотно.
і так бракує тебе, а я знову боюсь озватися
й розбудить опустіле нічне метро.
