Неоімажизм (грец. Neo – новий; франц. Image – образ) – постмодерністська течія 10х рр. ХХІ ст. що обєднала представників української літературної молоді. За теоретичну основу Н. взято принцип імажизму згідно з якими у тексті головними є яскраві образи, що наповнені експресивністю, емоціями літературного героя (чи автора в момент творчого процесу, що і спонукало до написання поетичного твору). Тобто, образ є інтелектуально-емоційним моментом певного часу (Е. Паунд). Неоімажисти, як й імажисти мають на меті не відтворення власне реальності, а переживання, враження які є асоціативними. Головною формою неоімажистських творів є вільний вірш, який вони відокремлюють від верлібру. Хоча зустрічаються і римовані тексти.
На відміну від імажистів неоімажисти відкидають принцип економії слів, грунтуючи це тим, що слова, як основний спосіб творення поетичних текстів, зайвими не бувають. Також у їхній творчості часто зустрічається ненормативна лексика, яка додає більшої емоційності, експресії текстам.
Найвідомішими представниками неоімажизму є учасники «літстудії 87 ім. Юрія Завадського».
