Літературна студія 87

18 листопада, 2010 рік. 8:00.

місце зустрічі: біля пам’ятника нашого відомого фольклориста Володимира Гнатюка

Мерс-спрінтер(18 місць). Маршрут: Тернопіль-Острог=Острог-Тернопіль.

Відкриті читання літературної студії 87: 12:00. Острозька Академія.

Отож, думаю всі вчихлили, що 18 листопада ми прямуємо з відкритим перформенсом в руках і обезбашеністю в голові до Острога. З собою мати хороший настрій і якісь гроші на пиво(якщо не поставлять=))

Багато говорити не буду, тому ось список з прізвищами тих, хто їде: Судова, Боденчук, Бабак, Матевощук, Меленчук, Тенюх, Тимощук, Мастикаш, Боднар, Вітяк, Максимлюк, Розвадовська, Мукомела,…

хто вміє рахувати, або шось не шарить, то скажУ, що на даний час(17:45 зараз в ресурсах), що залишилось : 5 вакантних вільних місць, тому охочі пишіть в камЄнт сюдаво, або дзвоніть 0961396993.

А це список імовірних, що їдуть: Колісник, Голодюк(з Києва)), Валах, Каспрук, Порада, Томахів, Кавулич,… і всі хто хоче.

Попередньо потрібно зустрітись: середа, о 17:00 біля головного входу в універ.

всьо.

Шановні друзі!

Ми з Миколом Шпаковським пропонуємо Вам приєднатися до створення антолоґії молодої поезії Тернопільщини “Homo liber”. Для сего надсилайте мені тексти обсягом до десяти сторінок, інформацію про себе та фотку (dryuryzavadsky@gmail.com). Ми порадимося та оберемо найкращих. Робота над антолоґією включає видання книги, гастролі на батьківщину кожного з її учасників, виступи деінде, а також виступ на Міжнародному літературному фестивалі у Львові у вересня 2011 року. Літературна студія “87″ поряд з іншими спільнотами будеть співорганізатором цієї антолоґії.

Чекаємо.

Дорогі, любі, шановні реціпієнти(ото мать його за ногу, слово…), (тут де-хто-ми подумали і, карьочє), радий повідомити всіх учасників ЛС( а не лсд) і усіх зацікавлених і не дуже, що у вівторок (або не у вівторок) 26(двуджєстего шустего жовтого з осені) у аудиторії 76(або не 76) відбудуться відкриті читання ЛС 87(не присвячені марафону “час читати” і т. д.) у (вжевикористовуваному) “стилі 87″(світлиця, минулий рік) - тобто, (о, Василю Колісник зебест,…. вибачєй) народ, скидайте на це мило(chygajster@gmail.com) по 2(тире без крапочки)-3 роботИ(а не рОботи, тобто вірші), а там буде всьо чотко.

Хто шо не зрозумів, я не винуватий)

п.с.: в четвер о четвертій!!!

п.п.с.: Романович, а може ви зразу в Верховну Раду? Я і агідки безплатно пороздаю.)

Поет Іван Лучук обіцяє захопити нас у вир поетичної магії своїми незрозуміло-зарозумілими віршами, які можуть впливати і на долю, і на зорі. Паліндромія — специфічне стародавнє поетичне мистецтво, що програмує на створення текстів-рядків, що можуть читатися вперед і назад однаково! Такі вміння колись вважали відьмацтвом, тепер же це зрозуміла всім техніка, яка доступна лише обраним.
Іван Лучук: “Паліндромія є найрафінованішим видом поетичної творчості. Колись я її назвав поезією у чистому вигляді, та й досі не відмовляюся від цього свого формулювання. Кабалу можна сприймати як вчення, що надає літерам і числам містичного значення, рангу основи основ, а теж трактувати як щось не цілком зрозуміле, вензловате й загадкове. Так можна сприймати й паліндромію. Коли потрапиш у кабалу до паліндромії, то так вже воно й буде.”
(продовження…)

Знаєш, зірки не зникають зі своїх місць, не чекають, не вірять – горять.

вони досі і там, де ми їх залишили.

наші очі того ж кольору, хіба трохи сумніші.

наші руки, звиклі до обіймів, стали грубішими.

знаєш, та наша річка і досі так само зветься,

може, стала трошечки ширша або навпаки.

наші вулиці там і залишилися, де

ми їх покинули,

хіба асфальт сильніше потріскався.

наше місто вночі таке ж,

як і було для нас,

тільки тепер тут інші.

наш день, наша ніч,

все відійшло зі словом наше.

знаєш, якби не приходив час прощатися,

люди залишалися б разом вічно…

12.08

Попередній варіант книги, яка вже давно написалася та померла. Цікаво було б обговорити.

Завантажити в .PDF: “юрійзавадський. крик. ескіз книги. тернопіль, 2010″

Зоряні птахи на небі повісились,

Дихати важко, озонова зрілість

Втрачена, з’їджена ЗМІ до провіщення,

Хто в адекватні ще може повірить.

Крига не тане під крик реманенту,

Тиху понурість крізь сіль перестрів,

Дайте ж мені хоч шматок ізолєнти

Очі заклеїти темні пусті.

Втрата, як совість суцвіття розтрачена,

Біль негасимий у спомин засліплені,

Вулиця. Натовп. Не бути побаченим –

Осінь цих днів проросте поміж літніми.

Ти ж не вагайся, край стежки імла,

Мрія, що так в перебіжки зі сцен

Пройдена навстіж, на все лиш життя

Схожа не більш на іспанку Кармен.

Сірість. Омана моя втаємничена

Зводить. Боязню прозветься. дозустрічі.

Так же хотілось до лави підвищення,

Та не впускають з металу конструкції.

тихими-тихими знаки, орнаменти\

в голову лізуть. Бери автоген.

Досі милуючись серцем чи каменем –

«ваше почътєніє, Софъя Лорен».

Урбани мліють у стан озеленення,

Доля прогрішності, відчай бентежності,

Правда, що кожна колись площа Леніна

Зараз назветься «майданнезалежності».

Попіл вдихати у сни потенційності,

Інше, як це повернеться у тлін,

Бачити ж можна красу поза стінами,

Тільки я прошу замовкни, Мерлін!

Досі завдаток не двічі проси,

душі поляглі, неначе підземка

істинні зможуть уверх прорости,

Лиш би хватило ще розуму,

                                                     клепки.

08.09.10

Відраховуючи час прощань, дні стають банально сірими.

торкаючись повітря ночі можна відчути присутність когось далекого…

тут і тепер хочеться жити. так, як ніби усе уперше,

ніби ти не знаєш, що таке дощ, ніби…

потім, коли остання ніч минає,

листя на деревах плаче,

сліди врізаються в землю, наче шрами,

delete як порятунок від болю,

і лише старі стіни старого міста

можуть тебе зрозуміти. якщо…

якщо це все, що ти маєш сьогодні