Літературна студія 87

Шановні реціпієнти і просто зацікавлені. Мені нічого не гребе, але завтра у 87 о 16:00 маєте всі бути як штики. Є дууууууууууууууууууууууууууууууууууже багато причин для споткання всім разом всьо конкретно розкажу. ЖДУ.

///

В понеділок о четвертій у 87!

В четвер…

буде… шо поговорити).

Шановні друзі!

Ми з Миколом Шпаковським пропонуємо Вам приєднатися до створення антолоґії молодої поезії Тернопільщини “Homo liber”. Для сего надсилайте мені тексти обсягом до десяти сторінок, інформацію про себе та фотку (dryuryzavadsky@gmail.com). Ми порадимося та оберемо найкращих. Робота над антолоґією включає видання книги, гастролі на батьківщину кожного з її учасників, виступи деінде, а також виступ на Міжнародному літературному фестивалі у Львові у вересня 2011 року. Літературна студія “87″ поряд з іншими спільнотами будеть співорганізатором цієї антолоґії.

Чекаємо.

Дорогі, любі, шановні реціпієнти(ото мать його за ногу, слово…), (тут де-хто-ми подумали і, карьочє), радий повідомити всіх учасників ЛС( а не лсд) і усіх зацікавлених і не дуже, що у вівторок (або не у вівторок) 26(двуджєстего шустего жовтого з осені) у аудиторії 76(або не 76) відбудуться відкриті читання ЛС 87(не присвячені марафону “час читати” і т. д.) у (вжевикористовуваному) “стилі 87″(світлиця, минулий рік) - тобто, (о, Василю Колісник зебест,…. вибачєй) народ, скидайте на це мило(chygajster@gmail.com) по 2(тире без крапочки)-3 роботИ(а не рОботи, тобто вірші), а там буде всьо чотко.

Хто шо не зрозумів, я не винуватий)

п.с.: в четвер о четвертій!!!

п.п.с.: Романович, а може ви зразу в Верховну Раду? Я і агідки безплатно пороздаю.)

У розмовах, присвячених сучасній українській літературі, часто критики закидають письменникам надмірність ненормативної лексики розбещеності образу негативного героя із цигаркою в зубах і пляшкою пива у руці.
Можливо? це дійсно так, але треба врахувати і той факт, що двотисячники – діти важкої епохи, реформ, змін президентів, революції. Багато з них народилися навіть не в цій країні, а в УРСР.
Ненормативна лексика – це вираження емоцій, чи, все таки, «хвороблива потреба в піарі»?Спробуємо у цьому розібратись.
Чим наразі можуть шокувати двотисячники? Матюками? Ненормативна лексика давно посіла почесне місце в арсеналі художніх засобів багатьох їхніх попередників, у тому числі й останніх поетів минулого тисячоліття – вісімдесятників, навіть декого з класиків української літератури.
Візьмемо збірку С. Жадана «Ефіопія». Відкриваючи цю книгу, зразу зустрічаємо негативні персонажі і вище згадану лексику та жаргони: «Євросоюзом керує сволота »(ст. 5), « Фігачить по облому/ переборюючи втому»(ст.3)та інші. Головні герої побиті, зламані ХХ століттям, вони «діти робітників,котрі живуть на спальних районах/ сходяться на пустирях за чорними теплотрасами/ і кожного вечора грають від оборони,/витоптуючи траву китайськими адідасами »(ст. 23). Невід’ємним атрибутом героїв є цигарки, трава, сестри проститутки і «бухло ». Їм тільки що і залишається робити, – так це «Сидіти й пити своє вино./Дивлячись смерті в просте лице»(ст.20), «вивчають печальні дівочі обличчя/ і курять справжній дорослий табак.»(ст. 25), ніби намагаючись стати дорослішими, «Без зміни одягу й паспортів,/ червоне вино допиваючи з фляги» (ст.30). Вони «юні обірвані королі/ борделів і пивняків » (ст. 39). Можливо в алкоголі вони шукають спасіння змогу забутись, позбавитись від всіх проблем, що нависли над ними. Іван Столярчук в статті «У пошуках землі обітованої» писав: «Героїв своїх творів Сергій Жадан, порівнює із чорношкірими африканцями, які, згідно з растафаріанською релігією, чекають на пришестя бога Джа, який поведе їх в рай на землі в омріяну Ефіопію. Щоправда герої книги Жадана свій рай шукають самі. І в наркокур’єрів, і в нелегальних емігрантів, колишніх в’язнів, і в молодих поетів, і в досвідчених повій. Своя Ефіопія. Сергій Жадан розповідає про неї по-різному, але однаково без байдужості стороннього спостерігача. Провокативно обравши темою своїх віршів пригоди довкола наркотичної речовини, письменник ніби випробовує сучасний світ». Можливо і так, ця сіра маса, давно втративши надію, не добивається кращого життя, а просто чекає спасіння і того, хто поведе їх до світлого майбутнього із цього бруду. Або, для них свобода і відвертість -це і є їх щастя?
Яскравим образ негативного героя постає в поезії Андрія Любки, молодого,без сумніву, талановитого поета, в його збірці «Тероризм».Часто Любку дорікають у вживанні ненормативної лексики, аморальності. Сам А. Любка у статті «Життя має бути коротким і сліпучим, як кокаїнова доріжка» говорить про ненормативну лексику: « – Зрештою, я не так вже й багато вживаю тих лайливих слів, а коли вживаю, то, на мій погляд, виправдано. Наприклад, не можу собі уявити, якими словами можна виразити почуття людини, котрій на ногу впав камінь чи якій продали галіму траву? Мова – одна, в ній нема жодного поділу, треба об’єднувати, збагачувати мову, а не шукати в ній якісь теоретичні поділи. Мова дає можливість писати про все, вона дає всі варіанти, в цьому її фішка» З однієї точки зору він правий, в суч. українській літературі повинно бути присутнє все і секс, і алкоголь, і навіть « лайлива лексика». Бо в такому світі ми живемо зараз! Але, де ж мораль, етика, чи потрібна вона сучасній людині? Його персонаж збірки «Тероризм», у вірші «Тичина з Рильським», зізнається про себе сам: «Я голосно матюкаюся, докурюю недопалки…»(ст.3), « Павло з Максимом розпочинають нову пляшку, курва, у мене/ Завтра екзамен, я також нестерпно хочу випити.»(ст.3).Але, разом з тим, його герой ліричний, з своїми думками, поглядом на цей світ. У вірші «В’язкий туман, затяжний дощ» герой прокидається зранку і виходить на балкон курити
« Мальборо », просто думаючи «…про цей в’язкий туман, про перші ранкові/ Маршрутки, про чергову тріщину в / стосунках.». Його герой викликає у читача до себе певною мірою просто жалість,співчуття . Як зазначив Юрій Завадський, «Андрій Любка грішить участю в поетичних слемах », а чим ще можна заінтригувати слухача, як не ненормативною лексикою. Сам персонаж Любки називає українську поезію «сучою». Його вірші більше спрямовані на усне читання і тому на меті, в першу чергу, є ціль шокувати слухача. Олег Коцарев в статті «Поезія підліткового суспільства», що була надрукована в журналі «Дніпро», назвав поезію Любки «потужним піар – наївом ». Чи дійсно це так, напевне, ні. Андрій правий, його ненормативна лексика є засобом вираження емоцій, страждань, переживань. Хоч в деяких своїх віршах він і зловживає нею. Андрія Любку називають «генералом західного фронту», його твори цікаві молоді, бо в них відображене справжнє життя у всіх своїх аспектах і проявах, а не видумане, красиве. Все таки, «Краще гірка правда, ніж прекрасна брехня ». Але, як зазначив Юрій Завадський, «Насторожує нас в стосунку до творчості А.Любки та його ровесників, – яким чином талановитому поетові не стати зіркою-одноденкою в українському літературному процесі?». І справді, скільки їх молодих двотисячників, які самі соромляться себе так називати, поглинули у цей світ гіркої правди. Цього факту з літератури не викинеш, а отже, їхня література, яка порушує всі канони моралі і етики має, право на життя.
автор Богдан Боденчук

§87

1.1.      Історія створення

Літературна студія 87 імені Юрія Завадського – молоде вино розливу 2008 року. «Підсолоджує» його засновник і куратор, цей же Юрій Романович, що об’єднав під своїм крилом студентів-любителів літератури. 87 – цифра не проста для цих «літературних маніяків» – це основне місце локації цього «літпідрозділу» – аудиторія 87, що в головному корпусі славного Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, до речі, це ще і музей Гнатюка.

Наш відомий  збирач фольклору таки далеко не останню роль відіграє у бурхливому студентському літмудруванні – саме біля пам’ятника В. Гнатюку відбулось перше зібрання 87-мівців: то було 1 квітня 2008 року (дата теж вибрана з гумором). Через місяць після «першого побачення» вільних літераторів народився їхній друкований орган – студійна газета «87». Проте, плани видавати її щомісяця залишаються дещо ефемерними, вочевидь, через світову економічну кризу, що спаралізувала всі сфери нашого життя, і, видно, хотіла зламати золоте перо наших літстудійців. Та це їй не вдалось, адже, як  і до кризи (й до свинячого грипу), ревні шанувальники поезії і прози, та самого Юрія Завадського(:-)), продовжують збиратись щовівторка.

1.2.Перспективи розвитку

Хто – хто, а студенти вміють будувати плани, тож, повірте, про цей молодняк ми ще почуємо. Зараз вони активно роз’їжджають університетами, натхненно декламуючи свої поетичні заклинання та прозові надбання. Сам Юрій Романович неабиякий організатор, ініціатор і містифікатор разом узятий, до його 87-мівських планів входить задум хай-тек: читання віршів з екранів мобільних телефонів у повній темряві. Це я лише один секрет розкрила… Зараз пан Юрій працює над виданням збірника творчих доробків своїх підопічних. А їх, до слова, стає все більше – окрім тих, що вже мають «прописку» на 87 «квадратних метрах» і яким належаться кімнатні тапочки і пульт від телевізора, охоче заманюють у літературні нетрі всіх, хто рухається студентськими коридорами ТНПУ.

Тернопільські андруховичі, дереші, жадани, роздобудьки (але здебільшого їхні поетичні двійники) чатують на вашу укрлітсвідомість на сайті: 87.te.ua

Якщо вам не страшно, то відкрийте ці двері в аудиторію №87…

Вікторія МАНЬОВСЬКА

Мабуть, невипадково так сталося, що, за звичкою, підшукуючи дві книги для читання, цього разу вибір впав на «Кама Сутру» Юрія Покальчука та «Сьомгу» Софії Андрухович. І як добре, що, знову ж таки, ця моя звичка читати поперемінно, чергуючи першу книжку з другою, дозволила мені відкрити у двох, здавалось би, таких різних активістах СучУкрЛіту, разючу схожість, дивовижно однакову основу. (продовження…)