Літературна студія 87

Тернопільський молодий поет Богдан Боденчук читав вірші уночі міліції. Він розповів ДОБІ, що таким чином здійснилась його мрія.

Минулого тижня разом із другом Святославом, вокалістом гурту All stars, він вийшов вночі у магазин, а потім думали прогулятись до озера. По дорозі туди до них під’їхала міліцейська патрульна машина і міліціонери, які з неї вийшли, запитали куди хлопці йдуть та попросили пред’явити документи. Коли виявилось, що ніяких посвідчень особи у них немає – довелося пройти у відділок.

- У відділку нас допитували, допитав і карний розшук – дізнавались, чи хтось з нас часом не той маньяк, що ходить над озером. Мене спитали чим я займаюсь і навіщо мені сережка в вусі. Розповів їм, що я творча людина, працюю вчителем, навчаюсь, граю в гурті, пишу вірші. Проте мене вирішили перевірити, чи не брешу, і запропонували прочитати власну поезію. Я засоромився: це ж вперше у міліції виступати, але все ж зачитав для людей у формі, – розказує Богдан.

Перший продекламований ним вірш був неримованим, тому спочатку Боденчуку не повірили. Але наступний був з римою та ліричний, міліціонери навіть сказали, що його можна класти на музику.

Хлопців після нічного поетичного виступу лише попросили, щоб ті поставили декілька «автографів» на пам’ять у протоколах та відпустили. Засмутився лише Святослав, бо хотів правоохоронцям зіграти, та гітари з собою не було.

Джерело: http://doba.te.ua/novyny/deklamuvav-virshi-o-tretij-nochi.html

Мій юний солодкий Адоніс,

що тебе відчуваю як шкіру,

як кожну клітину з процесом мітозу, мейозу, життя –

ти знаєш, що все, що було тисячу світлових років тому,

і зараз, і буде у інших галактиках –

я.

Але..

Як мені знати, що не кожен, хто кличе

священика при смерті – молився в житті хоч раз,

що душі чорних – в колінах, і в них все той же 21 грам,

що й в нас.

Як

мені знати чи наші руки достатньо довгі,

щоб дотягнутись до Бога,

що там, угорі, серед родимок на небесному тілі,

таки Бог, а не Аллах,

як?

Відчути, що повітря після дихання відновиться,

а не згорить,

що чекати варто згори, а не знизу,

що незрозумілі речі, які трапляються з нами –

знак.

Як

знати, що те, що притискає тебе уночі до паркетних щілин

між вечором й ранком, і дихає в шию,

наче розбитий роботою, з вимощеною чорносливом шиєю

раб –

не пам’ять твоя.

Як

палиш так, ніби кінчик твоєї цигарки згубився

в зеленому морі Півночі, ніби тріскають спини китів,

що викинулись на берег десь біля гавані рота,

що пожовує фільтр, ніби ми – єдині люди у світі,

і цигарка – єдиний маяк.

Як

кожна вулиця запам’ятовує наші сліди,

у кожного жилка на вилиці, пульсуючи, має свій такт,

кожна нитка твого сведра знає куди повернути,

щоб не проткнути щось біля місця, де гупають яблука

з дерева з-за сотень реберних грат.

Як

передбачити смерть, але не ту, коли на повіки – монети,

коли кров опускається до місць стику з поверхнею,

не так, коли ти насправді мертвий,

а коли просто немає

життя.

Коли в грудях у тебе шашель, що не залишить твою середину

в спокої ні дня.

Може ти мені скажеш, мій юний солодкий Адоніс

як?

щось

“Ніч в музеї” – це:

- поетично-перформенсне дійство “Музика чужих ляльок”:
Ганна Луцюк, Ігор Семенюк, Ірина Загладько (Луцьк-Львів)

- літературна студія “87″: Мар’яна Судова, Юлія Бабак, Світлана Андріїшина (Тернопіль)

- мистецький тур “Вечір магістрів”: Тетяна Запорожець, Богдан Ославський, Катерина Ковальчук, Василь Карп’юк, Андрій Олексюк (Івано-Франківськ)

- відео-проза: Тетяна Скрипкіна (Чернігів)

- ярмарка “Творча майстерня”: Наталя Ярема (Львів), Ігор Багайлюк (Калуш), Христина Захаренко (Калуш)

- художні дива від Helga Malahovska та Славка Хоменка

- акомпонують: Оркестр Бобовата (Івано-Франківськ), Нерозкриті крила (Яремче), Аневризм (Надвірна), Space ДжЕМ (Калуш)

якщо двічі повертатись на те ж місце,
можуть вирішити, що ти в чомусь винен
а я ж нічого
максимум
сухоцвітами процвітала твоїми легенями
дихала
твоїми легенями і сухоцвітами
через сито протисненим
повітрям
в наших з тобою спальнях
повним напалму
скипидару
на струнах розладженого піаніно
розгладженої
долонькою моєю, кистю,
сорочки твоєї зім”ятої
сухоцвітами вицвітали
очі
закрию і сухоцвітами
тлію досі
в пекарнях гарячих поміж пальців твоїх
сухо й беззвучно
не могла і слова мовити
максимум -
дихала

сделай одолжение: купи тумана.
я дам тебе трехлитровую банку из верхней полки,
предварительно вытру от пыли, выгоню моль
из шуб и оренбургских платков, висящих в подвальном шкафу.
вздохни на дорожку, можешь даже чего-то выпить,
потом уставшим шагом выйди за дверь.
смотри внимательно: не прикасайся пальцами
к дверным ручкам и желтым тусклым обоям,
двумя пучками возьми за шиворот млечный.
его туманность и твоя туманность схожи между собой,
как отпечатки моих рук и твоих рук:
когда их приложить, пальцы вростут в пальцы,
как руль моего авто и мясо, что носишь под ногтями.
купи мне тумана на память,
чтобы он не был похож
на сотни других продающихся туманов
ни фарами пересекавших его машин,
ни глазами постадавших от них,
открытыми в поисках неба и не нашедшими.
я выпущу его у себя в кухне
и черным
останется только кофе в моей руке,
не похожей на другие руки,
которые ты когда-либо
держал.

О студіє!

Прийди же завтра в 87 ауд. на 16. 00 годину