Літературна студія 87

Я не вміла літати, допоки не виросли крила.

Не Дедал й не Ікар, а сам Бог мені їх воздав.

Я нічого ніколи аж надзвичай не просила –

Що давав, те бралá, що бралá – те назад він не брав.

Щось не хтілось літати – це так нестерпно стомливо,

Я співала пісень, аби лиш сховатись в гіллі.

Якби хтось запитав – я була не у міру щаслива,

Я жила і всміхалась, кохалась у сні та вині…

Так живу я і досі, від солоду й радості млію,

Лиш від часу до чáсу сумовитість мене сповива.

Щось на серденьку згіркне, усе ж бо я розумію -

Що – як пташка у клітці, в яку залетіла сама…

Скільки недодивлених вистав,

Скільки місць, невкрадених в партері,

Скільки недороблених і невідкладних справ,

Скільки рим, що б залишились на папері…

Скільки нотних аркушів несписаних обіч

Тактами, секундами, моєю грою

Я готова вже пробачити тобі -

Й ті хвилини, що потратили на двоє.

Я готова вже пробачити тобі

Навіть неприступність і повільність часу,

Як самотність у антрактах, наче й не мені,

У портрети промовляла ледь не кожен разу…

Скільки нерозумних й недоладних слів,

Скільки вечорів, стихавших недоречно,

Скільки ночей, ранків, полудів і днів,

Всіх протрачених не зовсім ґречно

Я тобі ще винна.

І дарма,

Що квиткові каси опустіли на твоїй прем’єрі,

Що тебе краде оця твоя невтомна гра,

Тільки я одна змогла потрапить

В примадонни на твоїй життєвій сцені.

Привітик усім! Тільки що мені телефонував Вася, і повідомив, що на вихідних (25-26) у Бережанах проводитиметься фестиваль/свято замку. Доручив мені з*ясувати, хто хоче/може поїхати.

Ми запрошені там читати.

Залишайте коменти щодо цього :)))!

любові катма

а нам ще жити життя заново

в множині, не поодинці

8

і часу обмаль.

8

перекладаючи твої погляди,

інтерпретуючи пісні цілунки і голодні пальці,

я перевертатиму клепсидру

наших докорів

взаємних нарікань і протиріч

8

хоч (а, і, але, й) почуттів катма -

8

про мене

зовсім небайдуже, бо

8

за ціле життя тебе/мене не перелюбиш

любов твою/мою не переживеш

як і пісок -  не пересипиш.

8

вкотре

плюндруєш мовою своєю,

народжуючи в мені кожен новий вірш.

*

хоч (а, і, але, й, проте, однак) слів катма.

Мовчи хрещуся

І здуваю сивину із кульбаби,

Римую молитви аж тоді,

Коли я – вже не я,

А з Богом на «ви», як і з вітчимом.

Аж тоді хочу писати, але бракує тиші і знаків,

Бракує сумовитості.

Тоді,

Коли вірш – тільки слова;

Коли релігія – тільки мощі й образи;

Коли Великдень – лише сповідь;

Коли я поринаю у тебе, а ти – лише тіло,

Тоді аж  ніяк не причаститися.

Д Ліс

Л Краса

Ф Землі

Наповнившись по вінця й вщент

Хмільними думами й сумним тобою,

Ще залишалася якась мізерна чверть -

Годинник поспішав і віддавав луною.

*

Ще залишалася якась мізерна чверть,

До наших безрозмірних пустослівень -

До заполоханих вже звичних одкровень,

До словоблудств і дивовижних  марень.

*

Та щось надщербилося в нас лише за мить,

Прилипла тінь зневіри так спроквола,

Що мимоволі запекло, згамселило, й тремтить

Твоя рука заржавіла і квола.

*

Й вдивляючись у дуло як в бінокль,

Тебе не бачила. З відкритими очима

Ти натискав повільно на курок,

А я стояла гола мов причинна.

*

*

Не замовляй мені посмертних увертюр.

Некролог напиши сухим верлібром.

Так захотілось закривавлених натур,

Забули тільки, що Господь нам воздає нерівномірно.

Привітик усім! На вокзал я не додзвонилася, проте маю вдома розклад руху поїздів.  Завтра буду в центрі, то уточню, щоб без всяких казусів. Ось список тих, що мали б нам підійти :):

06:36  (але це знущання :)))) – Київ-Львів, у Львові о 08:52

07:24 – Трускавецький, у Львові о 10 год

08:09 – Черкаси-Львів, у Львові о 10:33

Думаю, Трускавецький – оптимальний варіант. І ще, підписуйтеся і кажіть ті, хто ТОЧНО їде :).

Так добре мені,

Що забуваю писати вірші,

Забуваю молитися.

Не знаю – плакати,

А чи втішатися з цього.

*

Помічаю – наша ідентичність

Прочиняє мене навстіж.

Зусібіч – ти:

Твої вузлуваті слова,

Твої вузлуваті пісні.

*

І так добре мені, що паморочиться в голові,

Навіть коли замикаю очі.

Так добре, що ігнорую прірву між рядками

оцими.

Буває, що слова вже не потрібні, ні рот й язик.
Я знаю кілька мов, і жодна з них мені не рідна –
А тільки погляд твій, що десь в мені поник.

Я знаю кілька мов, і жодна з них мені не твоя,
Питаюсь, в кому ще б могла знайти я тлумача?
Бо слово – то ж моя таємна зброя. Без слова – я не я?!

Я задихаюся. Мій голос душить й опікає горло,
Ти знов не чуєш; я себе не чую, хоч кричу,
Хоч безліч знаків утікають, як собаче кодло,
Учувши десь смутну грозу.

І нам ще тисячі століть до Вавилону,
Щоб врешті розуміння віднайти.
Ми переплели пальці, руки і долоні…
Продовжуємо далі мовчки йти.

І тільки чути,  як пульсують наші скроні -