*

Богдан Боденчук

зачиняю двері за собою
ти знайдеш себе у рядках віршах присвячених тобі
як хтось знаходить вагон на залізничному вокзалі
скільки ще раз буду вдивлятись у чужі обличчя
чужинців шукаючи твоє
дивитись як вулиці стають порожніми коли
падає дощ
їхати в жовтій маршрутці і писати твоє ім’я
на запітнілому склі
скільки?
чекати листоношу що розносить осінні листи
так вишукано наче офіціант несе каву у львові
знаєш я не люблю пусті слова не
люблю як скриплять двері твоєї квартири
коли їх зачиняєш наче востаннє
і не люблю цю осінь в якій так мало тебе

This entry was posted on п`ятниця, вересня 3, 2010 at 11:12 and is filed under Інше. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Одна балачка щодо “*”

  1. svitlanka:
    вересня 8, 2010 at 23:19

    гарно і сумно, бо осінь…
    але я таке люблю, особливо про вокзали)

Балачки

Залоґуйся, аби балакати.