Літературна студія 87

Є-є, є-є, і упирі, що душі ссуть
Як казала моя бабця, житель її села, племінний – круглолиций, мов налисник. На відміну від села сусіднього, де процвітає мезокефалія.
Мабуть, у деякий селах недосконалі зразки породи якимось чином вибраковують – бо іноді люди схожі між собою, як китайський трикотаж. Я вже не кажу про ті глухі села, де одружуються через три-чотири покоління – їх важче розрізняти, ніж афроафриканських студентів.
Узагальнити і звести до єдиного знаменника можна жителів цілих регіонів.

…На Буковецькому перевалі в автобус зайшов чоловік. Середнього віку, правильної тілобудови блондин з виразними блакитними очима. Так, мабуть, виглядають буржуйські актори після сорока без косметики. В камуфляжі, за спиною – старезний колобок; по стоптаних мештах та деяких додаткових признаках я побачив в ньому жителя якогось Калуша чи Франківська* . Відсутність червоних прожилок на обличчі вказувала на трошки нетрадиційну пріоритетність його інтересів – грибів ще не було, мабуть, просто вештався верхами.
Через .. хвилин у нього прокинувся телефон. Я не розуміюся, але можу припустити, що то була група «Краскі» – щось зовсім життєрадісне та противне. Автобус трусонуло пронизливим «А ти де ходиш, ачо тебе нема, а там світла три дні не було, вітром шифер позривало, де ти ..нема, а вітром шифер, а шо то має бути..»
Я був дуже здивований, коли він відповів місцевою говіркою – мабуть, батьком був якийсь білявий солдатик, що залишив місцевій чічці «на память», чи ще якась історія.. Втім, його несміливі відповіді переривалися миттєво контрударами – як останній бій Кличка проти А. Сосновського. Врешті решт, телефон чоловік вибив.

Що гірше – слухати групу «Краскі» чи «шифер позривало, сіно некошене…»?
Певний час перевага була за красками, але це також терпіти довго не будеш, і
Контр це контрл ве
«А ти де ходиш, ачо тебе нема, а там світда три дні не було, вітром шифер позривало, де ти ..нема, а вітром шифер, а шо то має бути..»
Немов машина, що вже вилетіла в прірву – як ти тут кермо не крути – хоч на голові танцюй.

Вуйко з великими вусами навпроти єхидно посміхався, дівчинка на бамбетлі конспектувала. Чоловік почав нагадувати затравлену собаку. Так тривало півгодини. Врешті решт він вийшов. Можливо, «додому», або ж знову в гори.

*Це не означає, що я вважаю, що в Франківську у всіх проблеми зі взуттям

This entry was posted on субота, липня 17, 2010 at 09:16 and is filed under Проза. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.