Катастрофа
Лілія ВведенськаМої вірші дикі і безпутні,
їх ніяк не обійняти в строфи,
рвуть, неначе ланцюги незримі,
раз по раз мої затяті рими…
З ними я так ніби катастрофа,
зламана машина на розпутті:
перемішані докупи ноти,
цифри,
букви,
в голові роїться зграя звуків…
Я б кудись побігла – є ж розмітка,
є розвилки, перехрестя,
є траси, шанси, поворотні
знаки і шляхів – як тих метафор – сотні…
Я злетіла з магістралі й далі
так незвично -
по інерції ще крутяться колеса,
лиш капот поцілував узбіччя.
Не для віршів правила й права,
не для них дорожні точні мапи,
і нема для віршів патрулів,
і нема гальма..
Лиш сильніше тисни на педалі -
вірші поведуть тебе у далі…
Завантаження ...
червня 26, 2010 at 19:51
Таааак…. спробуй скоротити свого вірша до трьох рядків, чи п’яти слів, ну до танки чи хоку якогось, чи до афоризму, чи до матюка. зроби шось, бо вже шостому рядку було зрозуміло аналогію, а на першому – всю проблему. спробуй заперечити собі, зроби так, як тобі не подобається, а потім прочитай комусь такого вірша, – треба щось тебе сприйняли за придурка, й отоді ти відчуєш шо це таке, вірші писати.