Марина Тимощук

Іржаве листя на моїх руках
нагадує що вічність грішна
й весняний дощ
що так правдиво згадує любов
іти що виблаганий мною
без молитв
напевно можна уявити
сміх абсурд і чиюсь деліку
блакить в очах
чи суміш вигадки
у німоті цілунків
написане життя поміж рядками
не раз ще вигукне терпи
але не час для революції у снах
нехай в наплічнику
та все ж у тебе білі крила…

17. 05. 2010

This entry was posted on понеділок, травня 24, 2010 at 16:11 and is filed under Інше. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Балачки

Залоґуйся, аби балакати.