Володимир Процюк

Краса і простота зустрілись
Погляди сором’язливо закохались
Вони ходили по вершках дерев
Тримаючись губами як за руки
А душі їх сплелись в один жмуток
Пахучих трав
Та пелюстки із часом відпадають
Буденність затягнула їх в клоаку
Очами заздрості вони згоріли
І стали квітами з одного корінця
Яких ніколи не розлучать люди
Їм не побачити краси життя
Бо цвіт що є на цій землі
Це рай для тих хто просто ….ть.

This entry was posted on понеділок, травня 10, 2010 at 20:55 and is filed under Інше. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Балачок аж 4 щодо “”

  1. Марина Тимощук:
    травня 11, 2010 at 15:07

    виписуєшся, Володьку)))
    цікаво так придумав “Вони ходили по вершках дерев
    Тримаючись губами як за руки”

  2. Василь Колісник:
    травня 11, 2010 at 21:00

    имм доречі мені теж це місце найбільше в очі кидається )))

    Процюк ростеш ))))

  3. Марина Тимощук:
    травня 12, 2010 at 12:40

    от от)))Боже, я живу з одними талантами !

  4. Наталя Дацків:
    травня 12, 2010 at 16:44

    щось чуть не сприйняла, може настрій не той, абощо…..

    (я ся вибачєю…)

Балачки

Залоґуйся, аби балакати.