Кольорові нотатки моєї душі, мрії лишатися поруч,
шкіряні посмішки диванів, на яких ми ховаємо свою втому.
чергові весни без емоцій, п”ятниці як понеділки.
дешеві розваги – простягати долоні незнайомцям у потягах,
забувати ілюзійно, тільки стираючи файли,
ночі перетворювати на дні.
вкотре губити улюблену ручку,
писати на маленьких папірчиках…
Чому не можна загубити тих, хто
спогадами про себе щодня тебе отруюють?
кольорові нотатки мого життя насправді чорнобілі, давно…
Доводиться віддавати свої руки незнайомцям в плацкартних вагонах.
Вони, незнайомці, потім захочуть стати знайомцями,
але це не входить у мої плани,
мої плани – малювати зеленою фарбою обличчя,
а руки заляпувати жовтим.
вкотре шукаю, де купити свіжі емоції,
мріяти про спокій посеред гамору.
зберігати в конверті квитки на концерти,
не чекати, коли прийде ніч,
а робити її власноруч,
закриваючи очі і блукаючи навпомацки,
допоки темношкірі вулиці твого міста кудись ведуть…
А потім спати при ввімкненому світлі,
забуваючи день це чи ніч,
нотувати розмови у голові з тими
кого давно не бачив і з ким ніколи не говорив,
сумувати уві сні, наспівувати пісню,
ненавидіти ранки…
Залишати пусті сторінки у нотатнику мого життя.
Завантаження ...
травня 27, 2010 at 10:59
Хм, цікаво досить. Якось так оригінально – маєш власний стиль!=) він був задуманий як білий вірш? я б радила трошки попрацювати над ритмом. А так – круто!=)))
вересня 13, 2010 at 21:04
то осінь навіює?так гарно,але так сумно…