Порухи нервозної несвідомості

Юрій Матевощук

Ніхто не ввійде у прочинені двері,

Не скаже «як справи» чи просто змовчить,

І сірий піджак в кольоровім етері

Одіти чи зняти в чужу середмить.

Ця пісня чи просто настійливий стукіт

Вливається болем крізь піну повстань

Не буде ніколи пройнята, почута

І тихо відійде у шепіт зітхань.

Нірвана самотності душу волочить

Німу і пустинну немов божевільну,

І було б все просто, та квилить неспокій –

Кидається в погляд роздільний.

У безвісті більше нещастя й розпусти,

Хоч деколи ми і живемо злиденно,

Та є сподівання, гріховність відпустить

Забутий для серця нещасний священик.

І було б все добре, не треба запитань,

Де діли ми совість, згубили в пітьмі,

Бо ми ж пов’язались із їхньої ниті –

Здається повірили в казку чи міф.

І скільки ж пройде тих років серед часу,

Залишу надію, хай ще поживе:

Знайти серед пакостей наших-ненаших

Щось дійсно душевне, можливо святе…

04.05.10

This entry was posted on середа, травня 5, 2010 at 16:32 and is filed under Поезія, фігня якась.... You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Балачок аж 3 щодо “Порухи нервозної несвідомості”

  1. Остромир:
    травня 7, 2010 at 09:52

    Дивизиональный менеджер по работе с ключевыми клиентами…

    Дивизиональный менеджер по работе с ключевыми клиентами …

  2. Яна Боднар:
    травня 8, 2010 at 22:59

    і до чого то посилання? шо ви тим доказуєте?

  3. Наталя Голодюк:
    травня 11, 2010 at 09:36

    спам то)))

Балачки

Залоґуйся, аби балакати.