Знаєте, в Тернополі є що побачити, є на що подивитись і я просто не розумію ЧОМУ в нашому педагогічному така методика навчання, що ми як останні примітивні шимпанзе або вимерлі мамонти (бо нас таке точно чекає) сидимо в тому гуртожитку або по квартирах і вчимось (правильніше сказати зубримо). А навколо стільки прекрасного, життя біжить, летить, вирує навколо нас а ми… Ми сидимо і помалу перетворюємось на жуків, як у Кафки, не помічаючи нічого навколо себе. Особисто я знаю майже 20-30 красунь, які нудьгують, не бачачи як у “Топільче” гуляють матері з дітьми, котрі годують оленів (або, можливо ці тварини по-іншому називаються) і ті кумедно крутять головою, аби з’їсти поживу. Чи як маленькі красунечки і лицарі гуляють по “п’яному містку” і їхні личка огортає сум, коли таке смачне морозиво падає додолу і його більш не можна їсти. Або ще як назустріч іде пара, однак не молодих людей, а таких, що вже, напевне, відсвяткували золоте весілля а перед ними біжать онуки, або ідуть їх змужнілі сини з невісточками. А помічали, яка напровесні зелень??? Коли їхала на своє перше ЗНО і перечитувала книгу, як останній зубр, шофер порадив придивитись до навколишньої природи, адже весняна зелень чарує різними відтінками зеленого, вона свіжа і пахуча, не така як влітку… А сонце, небо, повітря!!! “Лови летючу мить життя… Чаруй, хмелій, впивайся!!!” Не пам’ятаю чиї це слова, але вони напевне можуть замінити све написане попередньо мною… Як жаль що я не поет. Та думаю і проза допоможе висловити те, що прагну сказати. Раджу прочитати поезію Івана Драча “Ніколи” і таки задуматись…
Завантаження ...
квітня 25, 2010 at 14:45
:)))
знаєш, я також дуже довго над цим думала і хвилювалася :)).трохи давніше ми собі запровадили таку штуку як читання книжок чи підготовки до пар “опер-еір” :))))
і намагаємося поєднувати :))) ось якраз відкриваємо сезон :))))
квітня 25, 2010 at 15:42
ага це так класно)
дійсно, люди часто кажуть”вау, як гарно, а це де?”
а потім з мегавеликим здивуванням чують відповідь “це у нашому Тернополі”…
квітня 26, 2010 at 16:28
Я просто не розумію, чому ми самі не візмемо все в свої руки??? Я прагну запам’ятати кожен день, кожну секунду. А навколо всі думають лиш про те, як здати заліки, і не помічають що все минає, і колись стане просто пізно. а ось таке як підготовка до пар ))) то я знаю, що таке вчительський досвід, бо інколи за день можу пояснювати 10-12 одногрупницям теми, які вони не зрозуміли. і, як не дивно. це мені подобається, але хотілося б щоб усі дружньо готувались, тоді б ми точно мали час на відпочинок…
квітня 26, 2010 at 19:08
є багато людей, які справді цінують відпочинок/навчання/ на природі.
а є багато, в яких інші інтереси і задоволення вони отримують від іншого.
кожному своє, не обовязково щось одне повинне бути хорошим для всіх))
нагадало мені “Шагреневу шкіру”. Сидів Рафаель роками, скнів у тісній кімнатці, жив впроголодь, але займався самоосвітою та саморозвитком, гадав, що потративши час зараз, здобуде потім набагато більше. Так і я наприклад зараз живу (маю на увазі сиджу вдома і зубарю німецьку))), хоча зовсім не проти була б ловити мить на природі. Але що коли доречніше)))
квітня 27, 2010 at 17:58
і я про то.такі файні дівчата сумують…а ми по гуртожитках.гайда на єлеся…
листопада 12, 2010 at 21:29
Дуже гарно сказано,я сама задумалася…..