Загубились у натовпі тіні
По холодної теплої миті.
Замінилось весняне осіннім,
Зачепившись за клаптик блакиті.
Загубились в очах твоїх мрії.
Чи збудити любов твою вдасться?
Опускались заплакані вії
У маленької часточки щастя.
І стояла любов на колінах,
Та просити нічого не хтіла.
Лиш торкалася серденьком тлінним
До нестримно коханого тіла.
І злітали у вирій бажання,
Коли сонце за обрієм гасло.
І, застигши в безумнім мовчанні,
Підіймалась з колін завжди вчасно.
І, набравши любові у руки,
Снігом березня йшла знов додому.
І в скаженому вирі розлуки
Не дивилася в очі нікому.
Завантаження ...
квітня 14, 2010 at 08:09
застигши – беее.
а вірш кльовий. ти – один зі стовпів традиціоналізму нашої літстудії.
квітня 23, 2010 at 08:58
Через парочку десятків років вчителі твої вірші будуть задавати вчити напам*ять)))