Вона

Тетяна Питак

Прости мене

за те , що був жорстокий,

що не вважав  тебе своєю суттю.

Прости мене

Прошу пробач за все…

За все, що не давало в ночі спати,

За ті думки, які, мов миші, гризли душу,

 За мою злість

І мою нетерпимість.

Прошу прости

Ти мою грішну душу.

Прости, що я тебе

У сутінках залишив.

Залишив і більше не вернувся…

А ти чекала і просила не вбивати.

Та я не чув,

І відчував лише спокусу

Надпити твою милу душу…

 

This entry was posted on п`ятниця, березня 19, 2010 at 15:29 and is filed under Поезія. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.

Балачок аж 4 щодо “Вона”

  1. Марта Томахів:
    березня 19, 2010 at 21:21

    Тетянко! скільки літ, скільки зим!
    А цей віршик новий? Мені здається, що я вже його чула!

  2. krytykan:
    березня 20, 2010 at 12:54

    Здається, вірш ароматизований вампірською темою.

  3. Яна Боднар:
    березня 20, 2010 at 14:05

    Мені вірш сподобався, романтично-меланхолійний. З поверненням!!!

  4. Фіглюк:
    липня 22, 2011 at 17:40

    Я навіть не знаю…
    Оце “прости”, мені асоціується з анекдотим “Прости Тутка. Беги беги Мот”.
    А вампіри, як мені відомо, не вбиваюь. Вони лише ото надіп’ють, а далі жертва сама вбивається. Тре закривати всі дюрки, щоб не стати самому тим вампіром

Балачки

Залоґуйся, аби балакати.