«P.S. Люблю тебе…твій майже янгол»
Lusien SelingerВона не була янголятком : над її головою ніколи не сяяв фіал сліпучо-золотого кольору , хоча перехожі часто в її очах помічали віддзеркалення зірок, яких вона до безтями любила лічити літніми вечорами, сидячи на балконі із чашкою гарячого шоколаду в руках . Не була янголятком , бо музика від якої захлинався її МР3 була беззмістовною , вульгарною, як дірка у гламурних панчохах в клітинку на багатьох порожніх нафарбованих ляльках, що люблять погратись у світських леді. А вона у важкому вуличному репі знаходила істину і могла годинами провалятися у музичному екстазі… Кажуть, що білі і пухнасті янгольські крильця не надто б личили їй у поєднанні із буденною сірою курткою , протертими джинсами , старими кросівками . Коли вона йшла вулицею і на стінах покинутих будинків помічала свіже , любовне графіті , що тільки-но вистрибнуло із серця якогось невідомого митця , завжди зупинялась і на декілька хвилин замовкала від побаченого , а потім продовжувала іти , обминаючи глибокі калюжі , стаючи ледь помітною цяткою у малотонній гамі людського натовпу…
Дивно , але між ним ,янголятком і раєм теж не було багато спільного . Коли на вулиці періщив дощ , він любив прогнати усі 90 на своєму мотоциклі по мокрому , брудному асфальті , не звертаючи уваги на звинуваченні у повному ідіотизмі перехожих . Зимовими вечорами він обожнював спостерігати за сніжинками , які із маленькою швидкістю залітали крізь шпаринку у його розбите вікно.
Наздоганяв із вітром сьомі небеса , ховав у долоні замерзлі краплі води і періодично за десятими замками свого холодного серця відкидав у велику чорну скриню банальне , як його запевняв жорстокий егоїзм, «люблю» . Вибирав собі за ідола , якому сліпо поклонявся безглуздий дитячий принцип і переконував себе , що він залізний , незламний , і нікому не під силу зігріти його великий шматок люду , який колись називався його серцем ….
Одного разу на своєму плечі він відчув якийсь дотик . Це була вона ,майже янголятко , що погодилась тримати його за руку і відчувати його серце.
Вона завжди вигравала у битві з демоном його холодної душі , цілувала його мармурове обличчя і залишала солодкий запах шоколаду на його губах … Коли вони були разом , плакали у своїх далеких небесах усі янголята …. Тоді на землі ішов дощ . Він витирав рукою чорні струмки розмитої туші із її гарячої шкіри , інколи стискав до гострого болю її руку , бо зрештою усвідомлював , що закоханий до незрозумілого божевілля . Байкер і майже янгол поєднувався , як її протерті джинси її каштанове волосся , з яким кокетливо грався вітер…
А ночами довго-довго плакали янголята …
Завантаження ...
березня 18, 2010 at 09:38
а мені так сподобалося!!
щоправда тема така звична. я вже варіацій на тему “янголів” і чула, і читала багацько.
але написано справді добре! поетично так, лірично.
найс:)
березня 18, 2010 at 19:34
Наталя Голодюк, це Ваша характерна риса. Ніби і похвалила дівчинку, але підіср…ти теж не втрималась?
У критиці треба бути виразною і сміливою, а не прагнучи бути добренькою зі всіма, сунути своїм товаришам гірку пілюлю.
Ваш пост кисіль, жижа і як я помітив так всюди, де Ви залишаєте коментарі.
Животворча і плідна критика – це великий талант, тому що втоптати майбутні самоцвіти, яких тут є досить, дуже легко.Наталко, не беріться за те, в чому явно кульгаєте. Поки, що Вас і Ваших товаришів чудово направляє Юрій Завадський. Він вміє влучно шліфувати слово і критикувати так, щоб молода людина не опускала руки. Ви ж тільки на правах “прими-балерини” зверхньо роздаєте поради.
Моя повага.
березня 18, 2010 at 19:58
Сама ж таких порад ніяк не можу дочекатися)
Який ви палкий і непослідовний, критикан. Щось ніяк не оберу варіанту звертання, аби узгоджувався з вашим:) то “ти” і “підіср..” чи “Ви” і “Вас”?
За “приму балерину” аж страшно, то ж таки відповідальність.
Щодо основних моментів: якщо ви спостережливий критикан, то мали б помітити, що оскільки критикувати усім не дано від народження, то декому потрібно цього вчитися. і той, хто вчиться, був би вдячним за зауваження та перестороги;)
Цікаво було прочитати узагальнену характеристику себе у В(в?)ашому баченні.
п.с. http://87.te.ua/2010/03/12/1277/comment-page-1/#comment-1458
березня 18, 2010 at 20:40
Страшно-страшно)))))))
Що така “відповідальність” взяла й ніби й на Вас поклалась.
Зробіть негласні перевибори )))
Звертайтесь як Вас батьки навчили звертатись до незнайомих людей.
Тому, хто вміє мислити, характеристик писати не потрібно. Чи Ви вже вважаєте мене таким небезпечним, що бажаєте дізнатись побільше про мою скромну особу?
Цінний критик – не самозакоханний нарцис, Наталко. Вчитися треба не критикувати, а мислити. Мислити тверезо. Давати право іншим людям на свою думку. Ось коротко визначає критика.
березня 18, 2010 at 20:56
Та чомусь здається, що знайомі.
Перевибори робити було б блюзнірством – після відсутності виборів як таких.
От ви, мабуть, багато спостерігаєте, мовчите, робите висновки і щось аж тоді (попередньо зваживши й профільтрувавши) говорите/пишете. І мабуть невипадково такі слова використовуєте, еге ж;) бо не вважаєте мене одним із “самоцвітів”)
А я якщо хочу щось сказати – то пишу ЯК думаю. Не варто, кажете?От чи ви правильно чините, що отак розкритикували Голодюк. А може у неї теж руки опустяться?
березня 18, 2010 at 22:45
Дошкульне слово ще не передбачає знайомства.
Якби у вас був рівень Жадана, тоді б Ви могли думати, що хтось знайомий гострословить у Ваш бік. А так ще надторано втішати себе такою думкою.
Кожна розумна людина фільтрує сказане. Без фільтру це знову ж таки словесна діарея плюс клоунада. Мудреці сивої давнини радили думати перед тим, як говорити. Це навіть не я придумав )))
Руки не опускайте. Краще подайте її тим, хто потребує.
Допомоги, добра тощо.
Моя повага.