inside dope (уривок)
Наталя ГолодюкНас розділили одразу – ще тільки легені почали скорочуватися для першої порції повіртя. inside dope. до усвідомлення було ще пів подиху, але вони зуміли це зробити швидше за нас. і потім якесь непевне відчуття. нетривке збентеження, але ж у такому ніжному віці думкам та відчуттям такого роду властиво відкладатися десь на дні об’ємного простору мозкових звивин, щоб потім нагромаджувати поверх так багато, що ще пізніше буде важко (та й ліньки) розкопувати, ритися у тих завалах, шукаючи щось, у існуванні чогось не дуже то й певний. власне, що мене збило з пантелику – так те відчуття себе, усвідомлення себе як окремішньої істоти.
“уааааааааааааааааааа” – не міг я стримати це незадоволення й одразу ж наштовхнувся на нерозуміння. або ж на необґрунтоване твердження. розмитий образ, що возвишувався наді мною, як гора, мовив “ой, богатир наш, он який радий тата бачити”. з віком це стане не просто помітною, а просто нестерпною рисою нашого батечка – діагностика і постановка вироково-діагнозичного твердження. ні, насправді таких людей дуже багато, лиш огляньтесь. ну невже ви не знаєте нікого, хто б, як тільки його заболить поперек, не казав одразу “опана, нирки схопили” замість “опана, поперек болить”, або принаймні “опана, щось мене болить внизу спини”. і якщо я кажу, що у мене часто бувають такі враження, наче половині тіла – лівій, чогось недостає, так наче у неї було продовження, але зараз не відчувається, батько роздратовано глипав і за хвилину заспокоєно промовляв “то всьо, хлопче, перевтома. от відпочинеш гарненько і, от побач-но, всьо як рукою зніме.” ці батьківські натяки на рахунок руки я розгадав трохи підрісши, і справді вона виявилася чудовим знімачем деякого роду недомагань та потребностей.
але повертаючись до моїх дивних відчуттів, то хочу висловити якнайщирішу вдячність власне мамулі. тільки вона зважала на мої дивакуваті заяви і намагалася зробити усе можливе, аби довести їх безпідставність. саме завдяки пояснювальним анатомічним картинкам, які зазвичай дітям показують у іншому віці, та й з іншою метою, я здобув не тільки уявлення про будову людини, не тільки міг навіть зненацька серед ночі перелічити усі рудиментарні органи людини та історію їх виявлення, більше того, саме завдяки цьому я так палко захопився патологічною анатомією, а потім, коли передивився “людей ікс”, начитався “доріана грея” та надивився на ніч “битву екстрасенсів”, генетикою, медичною психологією та трохи езотерикою. дивна суміш, вибухова, сказав б дехто. але посмію зауважити, що вибуховою вона стала б у розпорядженні якогось геніально схибнутого професора, який би днями й ночами скнів у якомусь похмурому підвалі, заставленому всілякими лабораторно-дослідницькими приладами і тра-ля-ла. продовжувати вже немає сенсу, бо навіть до всіляких там мікроскопів та колбочок у мене інтересу було якраз настільки, як й до інших цяцьок.
в принципі, визначним моментом, коли я ледь було не навернувся до науки, був той день, як я відрізав собі трохи шкірки з великого пальця й засунув під збільшувальне скло. о, так, це видатний час. я мабуть години дві просидів за тим столом, розглядаючи усі переплетення й кружальця бідолашного шматка епідермісу. але потім починався якийсь мультсеріал, тому на одному епідермісі все й закінчилося. за винятком новоприставленого й так само тимчасового захоплення хіромантією.
(далі є..)))
Завантаження ...