Літературна студія 87

Ранок… Їсти? Ні! Не хочу! Хоча потім з’явиться шалене бажання чогось пожувати, та це буде потім, а зараз – ні. Кава? Ні, після кави досить складно сприймати реальність адекватно, очі якось механічно розплющуються на максимальний рівень і з’являються якісь дивні думки, тому  – ні! Краще міцний чорний чай, з ним прожити ранок легше.

Телевізор… Новини? Ні! З тим що коїться зараз в нашій країні не розібратись, а особливо зранку. Краще щось подивитись ненапряжне.

Макіяж… Ранковий ритуал був би неповний без цього моменту. Саме після нього відчуваєш себе набагато впевненіше, рішучіше… Все, оченьки зараз видно, губи домалюю і можна йти.

Вулиця… У мене туман перед очима. Якось так спокійно стало. Та чи надовго? Йду до зупинки маршрутки. Тут не можу сісти, йду далі… Як я ненавиджу громадський транспорт! Чому саме зранку всім бабцям треба терміново доїхати до центра? Погоджуєтесь? Самі не раз були у такому становищі і запитували самі себе про це? «Отже, шановні брати та сестри по думці, єднаємось! Треба боротись проти несанкціонованого проникнення бабусь у транспорт о пів на сьому ранку! Цю ситуацію треба негайно виправити! Давайте… Давайте з цим вирішимо пізніше, бо мені вже час виходити з маршрутки. Наступного разу обов’язково продовжимо!» Вийти… увійти чомусь було легше. Так, так, так, дайте-но пролізти якось повз ваші сонні тіла, мені час покинути ваше товариство. Нарешті!

Університет… Колись жалкувала, що мене можна буде потім обізвати дивним словом філолог, а зараз навіть якось пишаюсь. ФІЛОЛОГ… якось дивно і таємниче одночасно, співзвучно з психолог, нарколог, отоларинголог, невропатолог, кардіолог… Якісь дивні асоціації, проте правдиві, у цьому списку лікарів філолог мабуть найголовніший, бо може вилікувати від усього. Як саме? А от підіть до університету і провчіться на філологічному факультеті 5 років, під кінець останнього все зрозумієте. Обіцяю! А зараз таємницю відкривати не буду, дізнаєтесь про все самі.

Та мова не про це. Чому можна навчити вже навченого? Скажете, що вчитись ніколи не пізно, вік живи, вік учись і все таке… та ні, у цьому випадку ви будете неправі! Наша навчальна система ще не здатна навчати впродовж 5 років, від сили 4 роки і то вже під кінець нема що розповідати, а 5 – ні, це забагато.

Просидіти на 3-х лекціях… якесь дивне відчуття, не можу сказати що погане, просто дивне. Додому? Ні! Там нічого цікавого. Краще пройтись центром міста. Ще раз пропустити навколишній світ через себе. Може якась цікава думка з’явиться. Література багато чому вчить, треба її лише правильно читати. От якби не Філологія я б і досі читала якісь примітивні жіночі романи, або зовсім не читала. Я б не писала, а якщо б і писала, то російською мовою, а нею якось гірше виходить, ця мова більше підходить для нецензурної лайки (а може бути лайка цензурною?). Зараз вже і не уявляю де б ще я могла навчатись…

Та я це все веду того, щоб ви не шкодували за тим, що вже зробили, все робиться на краще. Не забувайте про це! :)

This entry was posted on субота, січня 30, 2010 at 11:13 and is filed under Інше, Проза. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.