Літературна студія 87

Як то кажуть, по дуууже гарячих слідах написати не вдалося про те, як ми відвідували Спілку письменників. Тому сиджу я в комп’ютерному класі на першому поверсі і намагаюсь згадати, шо то було вчора….  а точно, я і Бодя ходили в спілку послухати Натальку Пасічник, і трохи ідіотські питання, які їй задавали дивакуваті дядічки. Потім підтянувся Романович, приніс Натальці якийсь журнальчик із її публікацією, посидів, закидаючи ногу на ногу(як це примітили ті самі спілкові вуйки) і ввічливо змився. Пасічник виступила з декількома віршами. В перервах між читанням, той самий головний зі спілки, шо сидів біля неї, ставив настільки тупі питання(наприклад: “Чому ви пишете без ком і з малої букви?”  або “Що це за дивакуваті малюнки у вашій книзі?”), шо стало нудно десь після 30 хв. від початку. Ну вона почитала, її поздоровили із вступом у спілку, все закінчилось хепіендом, ніхто нікоми по писку не дав.

Потім розпочалось тіпа засідання. І говорили на ньому, які вони круті, шо випускають газету( набаааагато гіршу ніж наш 87 №1), при цьому бідкаючись, шо нема грошей на альманах “Подільська толока”. В перервах деякі жіночки читали свою поезію, їм не давали вже так багато часу, щоб поговорити, бо всім було явно нецікаво. Але тут одна з цих жіночок сказанула дивну фразу, від якої прозріли ті всі вуйки і тітки: ” Я проспонсорую вам цю “Подільську толоку”". Чесно слово, почася такий цирк))))) Безмежні поцілунки, подяки, один поет, який прийшов з трояндою явно для Наталії Пасічник(ну, так потрібно було б подумати, бо ж це зібрання більшою частиною повинне було бути присвячене їй) на радощах подарував ту троянду відважній меценатці. Потім знов подяки-поцілунки. Знов стало до болю нудно. Та жіночка, шо стала меценатом, при тому примовляючи, що дуже спішить, говорила про свою щойно видану книгу і про святі місця в Барселоні близько години. Ні, я нічого не маю проти неї, просто було нудно(((( Дякувати богу, знайшовся якийсь чоловік-поет із загадковим ім’ям Зеник, який має внука в медичному на першому курсі(не знаю, навіщо це комусь було потрібно повідомляти), який розбавляв цю каламуть неординарними фразами. До всіх говорив, щоб прочитали про любов, і всім був незадоволений. Цікавий факт, так до слова один поет промовив: “Цього року на тернопільську спілку було виділено 180 тис. гривень! Де ці гроші?” – У відповідь, якісь незрозумілі відмазки від голови спілки. Народ, мене це реально вразило – прикиньте, це якщо кожному хоча б по 5 тис., то якщо не помиляюсь(дайте порахую на калькуляторі))))) 36 людських книжок!!!! Ще одна фішка того дня - це, звичайно, очі-ночі, кров-любов, сонечко-віконечко – реально, боло якось вже ніяково чути ці рими буквально у кожного автора.

На кінець, кожному з присутніх запропонували почитати свою поезію. Ну, тут ми з Богданом вже нікого не попустили. Почитали свою поезію, за що нам дружелюбно поплескали, хоча й причепились до багатьох дрібниць, як наприклад “Як правильно пишеться: “Юда” чи “Іуда”. Блін, та хоч Садам Хусейн – яка різниця? А і ше, той дядько, шо говорив про любов, назвав нас з Бодьою друзями Ясіра Арафата)))) Не знаю до чого це. Короче, реально ми запечатали, ясно даючи зрозуміти, хто ми є такі, що нам по цимбалам їхнє ставлення до нас і до Романовича. Ну, народ, нам би бразди првління цього збіговиська….. але на все свій час.

Хоча не скажу, що спілка вже аж така паскудна. Є там, наприклад, деякі люди, варті поваги. Туди ходить один хлопчина, який пише хоку, танка, – і скажу досить пристойно пише. Ще одна дівчина пише прозу, хоча в аналізі даної, не маючи відповідного досвіду, я краще помовчу. Між іншим, нас знову туди запросили прийти, так що на наступний раз ідемо всі разом: “На барикади з бранівічьком!!!!”

This entry was posted on понеділок, листопада 30, 2009 at 10:55 and is filed under Новини, Події. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.