$87
Вікторія Маньовська§87
1.1. Історія створення
Літературна студія 87 імені Юрія Завадського – молоде вино розливу 2008 року. «Підсолоджує» його засновник і куратор, цей же Юрій Романович, що об’єднав під своїм крилом студентів-любителів літератури. 87 – цифра не проста для цих «літературних маніяків» – це основне місце локації цього «літпідрозділу» – аудиторія 87, що в головному корпусі славного Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, до речі, це ще і музей Гнатюка.
Наш відомий збирач фольклору таки далеко не останню роль відіграє у бурхливому студентському літмудруванні – саме біля пам’ятника В. Гнатюку відбулось перше зібрання 87-мівців: то було 1 квітня 2008 року (дата теж вибрана з гумором). Через місяць після «першого побачення» вільних літераторів народився їхній друкований орган – студійна газета «87». Проте, плани видавати її щомісяця залишаються дещо ефемерними, вочевидь, через світову економічну кризу, що спаралізувала всі сфери нашого життя, і, видно, хотіла зламати золоте перо наших літстудійців. Та це їй не вдалось, адже, як і до кризи (й до свинячого грипу), ревні шанувальники поезії і прози, та самого Юрія Завадського(:-)), продовжують збиратись щовівторка.
1.2.Перспективи розвитку
Хто – хто, а студенти вміють будувати плани, тож, повірте, про цей молодняк ми ще почуємо. Зараз вони активно роз’їжджають університетами, натхненно декламуючи свої поетичні заклинання та прозові надбання. Сам Юрій Романович неабиякий організатор, ініціатор і містифікатор разом узятий, до його 87-мівських планів входить задум хай-тек: читання віршів з екранів мобільних телефонів у повній темряві. Це я лише один секрет розкрила… Зараз пан Юрій працює над виданням збірника творчих доробків своїх підопічних. А їх, до слова, стає все більше – окрім тих, що вже мають «прописку» на 87 «квадратних метрах» і яким належаться кімнатні тапочки і пульт від телевізора, охоче заманюють у літературні нетрі всіх, хто рухається студентськими коридорами ТНПУ.
Тернопільські андруховичі, дереші, жадани, роздобудьки (але здебільшого їхні поетичні двійники) чатують на вашу укрлітсвідомість на сайті: 87.te.ua
Якщо вам не страшно, то відкрийте ці двері в аудиторію №87…
Вікторія МАНЬОВСЬКА
листопада 23, 2009 at 16:35
найс! :)
єдине, мене обурила трохи фраза про “поетичних двійників”. якось трохи упереджено, як на мене.
листопада 23, 2009 at 16:38
так серйозно написано :)
нам варто було б створити спец.розділ для таких статейок про нас :)
листопада 23, 2009 at 21:26
а як так? а ну не так же було, коли ми вперше зустрілись, була холодна весна, ми сиділи в 87-й, тоді ше навіть Валахиня не ходила…
а під Гнатюком то вже о-го-гооо коли потім, коли Вася в рваних джинсах бренькав на гітарі, ми валялись на траві… було жарко, прийшов Лядик, легко одягнений…як зараз пам”ятаю, Юрій Романович пішов потім з Гудимою на Росича…))
ех, спогади-спогади…
листопада 23, 2009 at 21:56
ну в вас і пам*ять ))) а вікторія так довго вагалася публікувати чи ні ))))
листопада 25, 2009 at 14:23
не сприймай все так буквально – двійники у хорошому сенсі слова:) а спец. розділ варто створити – напр. щоб там друкували свої враження ті, хто вперше прийшов на зібрання..
листопада 26, 2009 at 23:28
а нашо їм писати свої враження?
листопада 27, 2009 at 14:50
а чому б і не написати? хтось прийшов, йому сподобалося, він залишить повідомлення на сайті і хтось, хто вперше чує про літстудію оцінить всі точку зору (правда в мене є лише ПРИЄМНІ спогади)…
листопада 27, 2009 at 16:24
ну, в принципі, мала на увазі розділ про нас, де написані “критичні” статті, типу цієї, Мар*янчиною+Юлиної “Без претензії…”, ще раз Мар*янчиної про Остріг і т.п. :)
листопада 30, 2009 at 09:59
Просто і довершено. Правда про двійників трохи загнули – ми ж ТАКІ яскраво виражені особистості)))))
квітня 27, 2010 at 18:28
Судова правд каже…все по іншому…
квітня 27, 2010 at 21:57
гарно….хоч я не знаю як воно там було насправді, але те, що написано мені сподобалось..
а ще…можна і створити сторіночку де можна було б висловлювати свою думку..про ЛітСтудію
квітня 27, 2010 at 22:58
ов! круто, тепер коли моя бабуся буде питатися, куди-то я ходжу, я з гордістю кидатиму ссилку)))