Збрехати собі пустельною совістю
Юрій МатевощукКовток свободи
Обираючи шлях і банальність подій
Не тримай ти синицю у тихих руках,
Крізь задушливий шепіт надію розвій
Журавлиним ключем на свій сором і страх.
У хиткий небезпечний суміжний політ
Дай відчути ковток неземної свободи,
Залишивши далеко натруджений слід,
Що у пам’ять життя переродить.
День-крізь-день відчуває своє майбуття,
З ними тягнеться в вирій судомності нить,
Обірви те знайоме й сумне співчуття,
Що у відстань лишитись велить.
І прив’язаність цю розділи на роки,
Що полинуть у спокій невтомленних снів,
В чистім полі багаття розлук розведи –
Цим ти вічність часів відігрів.
Під’їзд будинку №…
Свідомість відчаї розводить
Сумбурним криком всіх потреб,
Попереду, здається, вічні сходи:
Назад два кроки, три вперед.
І тягнуться безликі марафони,
Життєві стягнені світи,
А в них розгублені мільйони
Рахують різні поверхи.
Когось долає стиха втома
І наганяє сум хода,
Вони дійшли, вони вже вдома –
Між двох світів одна душа.
А хтось волає про тривогу,
Життєва їх спинила криза,
І крізь зрадливий волі стогін
Купують ліфт, що йде донизу.
Та все ж залишились окремі,
Ввійшли до іншої квартири,
На жаль і щастя вже без мене, –
Я спав в під’їзді днів з чотири…
Завантаження ...
листопада 4, 2009 at 19:44
Залишивши далеко натруджений слід,
Що у пам’ять життя переродить.
мене зігріло.