Сьогодні ти – сама любов,
Одна з чудових молодиць.
А завтра хто ти? Стерва знов?
Яка правдиве з твоїх лиць?
Невже так важко в простоті,
Яку створив з любові Бог,
Життя прожити без понтів
І зайвих псевдомперемог?
Напевно важко, ну бо ти
Боїшся правди і себе,
І ще боїшся темноти,
А світ тебе туди веде…
Ти все пройдеш і все мине,
І станеш вірною для Бога,
Як зрозумієш головне,
Що він не зрадив ще нікого.
Субота 11 лютого 2012 року о 17:00
Книгарня “Смолоскип”, Київ, вул. Межигірська, 21
Відверто
Іду засмучений. Та не плачу: «Мужчини не плачуть» . Знаю, трохи сумний, але все таки ще закоханий. Холодно, але мені не потрібна куртка, не відчуваю холоду, лише образу. Я не такий вже як колись. Не ношу джинсів, окулярів і не вірю всім твоїм словом. Тепер я трохи філософ : дивний і мудрий, намагаюсь усе згадати, а дещо забути. Яким я був і що пережив.
Я шалено закохався у тебе, з першого погляду , середи, 12 липня. Осліплений красою та шармом, пішов би за тобою хоч на край світу. Я дивився на світ через тонкі скельця рожевих окулярів і нікого не бачив, крім тебе. Я потопав у твоїх очах і розчинявся у обіймах. Не існувало часу не було й мене. Були тільки ми і вічність.
Так було доти, доки не з’явився ВІН. І тонкі скельця моїх окулярів розбилось об гостре каміння жорстокої реальності. «Ти мене зрадила!» Захотілось кричати – мовчав. Захотілось бігти – застиг. До останнього не вірив. Переконував себе у протилежному. Та даремно… Зрозумів : «Ти вже не моя». Втратив. Назавжди. Але чому? Чи не любив тебе більше за життя? Чи приділяв тобі замало уваги?
Мовчиш…Ти мовчиш. Звісно, тобі ж нічого сказати. Адже ти ідеш, ідеш від мене, ідеш назавжди. Розбила серце. Розкидала осколки. Відпустив. Та ти не пішла. Він встиг тебе розлюбити і прогнати, мені ж варто тебе прийняти знову. Куди? У зруйнований тобою простір моїх думок, у потрощене серце. Це важко. Чи я простив? Та, мабуть, і вже вкотре.
Лише не плач, прошу. І не дивися так благально та беззвучно на ті мости, які сама спалила. Я ще люблю тебе. Давно, назавжди і досі. І хоч до спогадів я більш лояльний, та підсвідомо я постійно згадую тебе. Я пам’ятаю все: твої слова, дотики, усмішки і «наші дні». Всі, крім одного, того що поділив моє життя на «з тобою» та «без тебе». Тай чи життя це тепер? Швидше за все потерта кіноплівка, яку я прокручую в голові знову та знову. Це епізоди з нашого життя.
Чому ж так сталося? Не знаю. Може, наші планети зійшли із орбіт. І тепер ми живемо у різних галактиках. Та я не викреслюю тебе зі свого життя, бо це б означало перекреслити саме життя. Моя найдорожча, найрідніша, мій ангеле. Я не знатиму без тебе спокою, бо колись з тобою його загубив.
Що ти робиш тепер? Як ти там без мене? Мабуть, плачеш у подушу, як в кіно. А ще видаляєш усі есемески, крім моїх, як ти це робила завжди. Жалієш… Моє сонечко, о , як би я хотів тебе обняти і заспокоїти. Але ні, якщо любиш, то ти мусиш сама зрозуміти, що вчинила неправильно.
Знаєш що, відкоркуй собі пляшку вина, пий до дна і загадуй бажання. Я роблю так, коли мені важко. А потім засинаю із своїм болем і на ранок він зникає. Зроби так теж. А я чекатиму тебе зранку з квітами біля «нашого» каштана. Тільки, прошу не запізнюйся, бо осінь зовсім холодна.
P.S. Зустрінемось у снах.
Тепер я знаю як стають алкоголіками. Ними стають через таких як ти. Такі як я. І не просто так.
Вчора я дізналася надзвичайно приємну новину: ти розійшовся зі своєю дівчиною. Я почувала себе так , наче літаю. Або смакую молочний шоколад із горішками. А в серці лунає улюблена мелодія. Або усе разом. Це було відчуття радості, ейфорії. Проте я сприйняла цю новину із гідністю. Ні найменшим порухом не видавши свого задоволення. А потім вирішила це відсвяткувати. Адже таку подію неодмінно потрібно було відсвяткувати. Червоним міцним вином, настояним і давнім, як моє кохання до тебе.
Пила не сама. Хоча ні, я ніколи не п’ю, а дегустую, та все ж не одна. Зі мною були чотири стіни моєї кімнати в гуртожитку. Із обоями персикового кольору , які ще й досі пам’ятають короткі, але проникливі погляди твоїх очей, кольору стиглих зерен какао.
На жаль, я не пам’ятаю по порядку за що коли п’ють, отож на всяк випадок, першу чарку випила за тебе. Другу – за себе. А третю за любов, як і годиться. За любов щиру, вічну і безкорисливу. За ту, що занесена до Червоної книги. За таку, якої досі не зустрічала. Бо для чого ж пити за невзаємну, якщо вона і без того непогано себе почуває. А при погіршенні справ, регулярно підживляється п’ючи мої сльози.
За що ж випити четверту чарку? А четверту, я вип’ю за твою дівчину. Нарешті колишню. Вп’яте, я вип’ю уже за нас. За нас тих , поки що є тільки в моїх мріях..Шостий келих піднімаю саме за мрії. Ті що мене окрилюють і зігрівають коли поруч немає навіть курточки. Без них я б, мабуть, не вижила.Сьома порція вина нехай буде за дійсність. Але не за ту що маю, а за майбутню, та що настане, коли реалізуються мої мрії.
Восьма склянка за …квіти, квіти надії, що розквітли зимою в моєму серці, коли я почула таку чудову новину. Не стопчи їх, прошу, вони дуже тендітні і рідкісні, як і кохання з тієї книги, що Червона.А девята-девята-девята… За бажання. Загадай його сам і воно обов’язково збудеться. Бо я…я вже зовсім п’яна від вина і від кохання, до тебе. Як у пісні. Яка ж я щаслива,що ви розійшлися. Неймовірно, як дитина, наївна…
Сьогодні я дізналася жахливу новину: у тебе нова дівчина. Я почуваюсь так ніби падаю у безодню. Ніби давлюся тими клятими горішками. А круг серця венеться гадюка. Почуваю себе нещасною: пригніченою, подавленою, зрадженою і самотньою. Хоча ні, у мене є ще десь пляшка вина. Червоного як кров, і міцного, до гіркоти і болю , як моя образа на тебе. Сьогодні я не буду дегустувати, а нап’юся. Без тостів і всяких там банальностей, до знемоги і забуття.
Знаю, згодом алкоголь вивітриться і я знову буду тебе любити. Безнадійно, марно і вже три роки. Тепер ти знаєш, алкоголіками стають не просто так. Ними стають такі як я. Через таких як ти.
Шановні реціпієнти, збираємось перший раз в 12-ому як завжди у ЧЕтвер о ЧЕтвертій в аудиторії 87 ТНПУ!
Щодня я думав зле купуючи відому марку,
Читав і кожен раз собі повторював,
Паливши за цигаркою цигарку
По дорозі серцево-судинних захворювань.
Щодня прораб палив третину пачки,
«Життя –це мить» – глаголив впевненно прораб,
«Курити краще, ніж від п’янки лізти рачки» -
Казав прораб. Помер. Сказали в нього рак.
В сімнадцять дівчинка вагітна не щодня,
То й що, коли на дворі холодно і ноги сині.
Вона палила, після того як її хтось вперше зняв,
І зараз палить заганяючи цей дим дитині.
Я, споглядаючи навколо, волю дав думкам –
Весь хлам з реклами, ніби всіх зурочили.
Читаю пачку, мов захопливий роман:
«Куріння шкодить вашому оточенню».
Нема розрад, хоч наново розписуй індульгенції
Проси прощення і намотуй в вуса думку цю,
Бо тут говорять про проблеми імпотенції,
Відомі кожному старому жеребцю!
І сенс життя не в прояві цих рим,
Які лягли вкінці рядка не надто бездоганно –
Життя згорає, наче цигарковий дим,
І те, що всі курці вмирають рано!
28.12.11 – 07.01.12
сама відсутність стабільності змушує до якогось не впевненого проживання
боязні того що ворони на голих осінніх деревах то гнилі чорні груші
не зірвані восени задиркуватими дітьми.
А я так любив повертатись до дому пізно
відчуваючи втому від солодких грушок.
Тут, де глухонімі продають китайські ікони і слоники,
Тут, де батярські зачаїлись словеса, парфуми і дух –
Із люстри униз спускаються павуки, псуються смаколики,
Офіцер напідпитку обіймає за дупи близнючок-подруг.
Носії вже дещо горбаті, касирки переважно неввічливі:
По-змовницьки оголошують чергову технічну перерву,
Бо ж свято Василя і знайшлася Василівна або Василина –
Наливає по колу не колу, лише оковиту, міцну та дешеву.
Пасажири в пасажах очима пасуть свої пілігримські багажі,
А ті, що чекають віддавна – говорять про «котлєти, кльозети і свєта».
Бабуні, що знають усі ймення Бога напам’ять і число Його екіпажу –
Намагаються балакати впевнено, не маючи вже навіть сили грішити.
Так, цієї зими я врешті навчився як правильно спирт розбавляти,
Як готувати й заливати холодець, дриґлі, гіжки і студенину.
Тиснув домашнє вино з виногрон допізна, немов бандит або кат,
Вночі курив на кухні, співав зіркам, а в снах я обіймав перину!
Засніжене село неначе прихисток, не плачуть верби – в них канікули,
Із року в рік колядників все меншає, пустіють хати і виростають мури…
Ти Одисею, тримайся шляху, яким би він не був – чи спека, а чи віхола,
Бери, що є сьогодні і будь далеко від тих непевних, язикатих і понурих!
І що? Лиш думаю про тебе, ремонтую крила,
Гадаю, як розв’язати ту тяжку мороку –
«Десь моя любов на Ринку заблудила,
Десь отам,
Між ренесансом і бароко…»*
* Юрій Андрухович
Ми зазвичай шукаємо вражень
І вони нас виснажують
Всі запитання до себе і всіх
Аніякого кроку назад чи убік
Твої очі не збрешуть
Мені таки не змінитись
А кров на очі тече тепла й густа
Мов свіжий черешневий сік
Завадський Ю. Крик – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. – 82 с.
ISBN 978-617-692-005-2
В оформленні обкладинки використана фотографія Ольги Кліпкової.
Дизайн, макет і верстка: Юрій Завадський.
0 0 0 0 0 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0, – нова книга Юрія Завадського не налаштована на спілкування, хоча й зберігає ознаки тексту. Хай навіть цей текст суцільний та чомусь поділений на фраґменти-вірші, книга прагне зробити крок вбік, зісунувшись до щоденної неоформленості та непорозуміння. Яким чином нулі породжують в своїй порожності композиційний згусток і тверду частку одиниці, що таке мова і яким шляхом вона перетворюється, де межа словесності, читаності, етики?
Немає нічого, що було б беззмістовним, існує лише межа, за якою людина не розуміє, не бачить, не чує, – з-за цього кордону виринають окремі знаки, згуки та плями, точки та лінії, риски та відтиски. Із нагромадження цих елементів твориться текст, який ніби й сором дооформлювати, рекреувати, налаштовувати на зрозумілість. Він як відбиток протектора на засніженій дорозі чи раптовий спалах сірника у темряві.
Про автора: Юрій Завадський (1981) – поет, науковець, видавець, перекладач. Працює і мешкає в Тернополі, займається активною видавничою та культурницькою роботою. Відомий виступами з використанням фонетичного матеріалу, що видобувається артикуляцийним апаратом українського мовця. Автор кованої книги “Ротврот” в співавторстві з Андрієм Антоновським (Каталонія) та Василем Гудимою (Україна). Зреалізував музично-поетичний альбом з гуртом ZSUF. Альбом перебуває у вільному завантаженні в мережі через сайти zsuf.org та yuryzavadsky.com.
Видавництво «Крок» засноване в Тернополі Юрієм Завадським. Спеціалізується на виданні художньої літератури, провадить перекладні проекти та програми культурного обміну. З часу заснування, видавництво видало ряд важливих та цінних наукових праць, літературних книг, налагодило бурхливу культурну роботу в Тернополі та поза його межами. Однією з гілок роботи є перекладні проекти, що вилилися в налагодження культурних взаємин з Іспанією, Каталонією, Швецією, Польщею, Австралією, Новою Зеландією, США.
Завантаження ...